Інноваційні підходи в роботі з дітьми-ВПО в умовах мережевого суспільства: розвиток стійкості, творчості та цифрової інтеграції

У статті обґрунтовано інноваційні підходи до підтримки дітей з числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в оптиці мережевого суспільства, де освітня взаємодія дедалі більше набуває реляційного та конективного характеру. Теоретичною рамкою виступає поєднання феноменології дитячого досвіду, етики турботи та комунікативної раціональності, що дозволяє мислити «безпечний простір» як міжсуб’єктивне поле співприсутності, а резильєнтність – як багаторівневу властивість освітньої мережі, котра розгортається у взаємодії дитини, класу, школи та ширших спільнот практики. Емпіричним ядром є кейс онлайн-тренінгу УДУ імені М. Драгоманова (11.06.2025 р.), у межах якого 90 педагогів із різних регіонів відпрацювали арттерапевтичні, ігрові, SEL-модулі та інтерактивні цифрові інструменти. Показано, що вправи «Безпечний простір», «Дерево ресурсів» і рольові симуляції виконують герменевтичну та практично-онтологічну функції: допомагають спільно тлумачити травматичний досвід, відновлювати агентність і формувати мережеві «мости» підтримки. Інтерактивне навчання через платформи (LMS, відеосесії, асинхронні завдання) підсилює участь і креативність дітей-ВПО, водночас потребуючи чітких етичних протоколів даних і уваги до цифрової нерівності. На рівні політики обґрунтовано перехід від «одноразових заходів» до екосистеми сталого впровадження: мікрокреденшали для педагогів, регулярні сесії післядії, менторські мікромережі між школами, відкриті репозиторії практик та прозорі метрики благополуччя й залученості (не санкційні, а рефлексивні). Запропонована модель демонструє, що розвиток стійкості та творчості дітей-ВПО є не лише психолого-педагогічним завданням, а й питанням справедливої інституційної архітектури, здатної підтримувати конективну резильєнтність у кризових умовах і забезпечувати гідну участь кожної дитини в навчанні та спільнотворенні.

The article substantiates innovative approaches to supporting children from among internally displaced persons (IDPs) in the perspective of a network society, where educational interaction is increasingly becoming relational and connective. The theoretical framework is a combination of the phenomenology of children’s experience, the ethics of care, and communicative rationality, which allows us to think of a “safe space” as an intersubjective field of co-presence, and resilience as a multi-level property of an educational network that unfolds in the interaction of the child, the class, the school, and wider communities of practice. The empirical core is the case of the online training of the Dragomanov Ukrainian State University (06/11/2025), within which 90 teachers from different regions worked on art-therapeutic, game, SEL modules, and interactive digital tools. It is shown that the exercises “Safe Space”, “Resource Tree”, and role-playing simulations perform hermeneutic and practical-ontological functions: they help to jointly interpret traumatic experience, restore agency, and form network “bridges” of support. Interactive learning through platforms (LMS, video sessions, asynchronous tasks) enhances the participation and creativity of IDP children, while requiring clear ethical data protocols and attention to digital inequality. At the policy level, the transition from “one-off events” to an ecosystem of sustainable implementation is justified: micro-credentials for educators, regular follow-up sessions, mentoring micro-networks between schools, open repositories of practices, and transparent metrics of well-being and engagement (not sanctioning, but reflective). The proposed model demonstrates that the development of resilience and creativity of IDP children is not only a psychological and pedagogical task, but also a matter of a fair institutional architecture capable of supporting connective resilience in crisis conditions and ensuring the worthy participation of every child in learning and co-creation.