Перформативні практики наукової освіти : філософський аналіз

Дисертаційне дослідження присвячено питанню перформативних практик в науковій освіті, що є одним з ефективних і гнучких підходів з-поміж освітніх практик та який здатен подолати низку критичних проблем освітнього дискурсу сьогодення. Актуальність роботи зумовлена тим, що на сьогоднішній день наукова освіта переживає значну кризу, яка все більше стає відчутною в контексті війни (український вимір), глобалізаційних змін (світовий вимір) та тектонічних трансформацій ринку праці тощо. Значні втрати освітнього та людського капіталів, разюче зниження зацікавленості в освіті та науковій освіті, зокрема, знецінення освіти, жорстка стандартизація та тяжіння до репрезентативності освітніх практик та інші проблеми вимагають пошуку гнучних, але ефективних підходів до провадження освітнього наукового процесу, які здатні зацікавити, дати максимальний результат та закласти основи до майбутніх наукових пошуків та принципах сталості розвитку. Саме на це й орієнтована перформативна модель освітніх практик, що вплітається в онтологічний вимір буття людини та стає частиною її подальшої життєвої траєкторії. Оцінка ефективності перформативного підходу підтверджує його здатність формувати критичне мислення та суб’єктивність в умовах дискурсивної невизначеності. На відміну від формальної раціональності, перформативна освіта готує до дій у непередбачуваних ситуаціях, розвиваючи емоційний інтелект та здатність до імпровізації. Вона перетворює вчителя з транслятора істин на фасилітатора та співавтора освітньої події. Основні принципи запропонованої моделі включають тілесну залученість, діалогічність, контекстуальність та єдність інтелектуального й афективного. Застосування цих принципів дозволяє перетворити наукову освіту на простір свободи та творчості, що є критично важливим для відновлення та розвитку людського потенціалу в сучасному світі.

The dissertation research is devoted to the issue of performative practices in science education, which is one of the effective and flexible approaches among educational practices and which is able to overcome a number of critical problems of today's educational discourse. The relevance of the work is due to the fact that today science education is experiencing a significant crisis, which is increasingly becoming noticeable in the context of war (Ukrainian dimension), globalization changes (world dimension) and tectonic transformations of the labor market, etc. Significant losses of educational and human capital, a striking decline in interest in education and scientific education, in particular, the devaluation of education, strict standardization and the tendency towards representativeness of educational practices and other problems require the search for flexible but effective approaches to the implementation of the educational scientific process, which are able to interest, give maximum results and lay the foundations for future scientific research and the principles of sustainable development. This is what the performative model of educational practices is oriented towards, which is woven into the ontological dimension of human existence and becomes part of its further life trajectory. The evaluation of the effectiveness of the performative approach confirms its ability to form critical thinking and subjectivity in conditions of discursive uncertainty. Unlike formal rationality, performative education prepares for action in unpredictable situations, developing emotional intelligence and the ability to improvise. It transforms the teacher from a translator of truths into a facilitator and co-author of the educational event. The main principles of the proposed model include bodily engagement, dialogicity, contextuality, and the unity of the intellectual and the affective. The application of these principles allows transforming science education into a space of freedom and creativity, which is critical for the restoration and development of human potential in the modern world.