Толерантність в епоху постмодерну

Розглядається специфіка функціонування толерантності в епоху
постмодерну, характерними особливостями якої є плюралізм думок,
мультикультуралізм, персоналізація, індивідуалізація та прагнення
самореалізації; втрачається значення довготривалості та локальність.
Персоналізація та індивідуалізація досягаються значною мірою через
протилежний процес – об’єднання у групи за інтересами, етнічною,
політичною приналежністю. При цьому будь–який набір ідентифікацій не є
остаточним. Толерантність набуває особистісного значення: близькими
стають люди з різних груп і зі своїми ідентичностями. Такі сучасні тенденції
вимагають підвищення рівня толерантності не тільки до кожної особи, але й
до груп, до держав та політичних націй. Актуальними постають питання
щодо меж толерантності, які розглядаються на рівнях індивідів, груп та
держави.

This article deals with the specifics of the functioning of tolerance in the
postmodern era. Particular characteristics of postmodernity are pluralism,
multiculturalism, individualization, personalization and aspiration to self–realization.
The value of sustainability and locality is minimized. Personalization and
individualization are achieved through the contrary process – integration to the
interest, ethnic, political groups. Thus any set of identifications is not final. Tolerance
becomes important to the individuals. People from various groups and with own
personal identity become the members of our families. Such modern trends require
increasing tolerance not only for individuals, but also for groups, for states and
political nations. The article analyses limits of tolerance at the level of individuals,
groups and the state.