Мовотворчість як чинник соціальних змін: ідеї формальної школи літературознавства у дискурсі філософії мови

Обґрунтовано роль мовотворчості як невід’ємної складової радикальних соціальних змін. Надано концептуальну основу положенню, що мовотворчість є невід’ємним виявом розвитку мови як соціального феномену. Мовотворчість виступає інституалізованим засобом творення тих нових смислів, які уможливлюють соціальні зміни, виражають їхню сутність та закріплюють їхні результати у свідомості людей: мовотворчість є одним із ключових механізмів досягнення соціального визнання нових соціально значущих смислів. Здійснено філософську реконцептуалізацію основних понять російської формальної школи літературознавства під кутом зору їхньої соціально-конструктивістської значущості, передусім таких як «очуднення» та «деавтоматизація». Зокрема, виявлено основні обриси соціально-коструктивістського потенціалу застосування педагогічних прийомів стимулювання мовотворчості у сфері освіти. Розкрито взаємопов’язаність літературно-філософських та психологічно-концептуальних витоків російської формальної школи, зокрема у темі критики концепцій образності мислення. Уточнено українську специфіку формального підходу у літературознавстві, нерозривний зв’язок українського формалізму з авангардизмом і футуризмом, коли художнє мистецтво долає штучні кордони між літературою і образотворчим, декоративно-ужитковим мистецтвом, музикою та архітектурою. Уточнено розрізнення формального та змістового у використанні мови як чинника соціальних змін – завдяки філософському зверненню до завдань вищої освіти та її можливостей рефлексивного використання мови разом з потенціалом встановлення конвенційної згоди щодо співвідношення формального та змістового у мові на засадах критичного підходу та кваліфікованого дискурсу.