Структуротвірна місія київської «неокласики» в історії української літератури 20-х років

У пропонованій статті йдеться про складні моменти термінологічної ідентифікації поняття «неокласика», про напружені полемічні збурення, пов’язані з його неадекватними розумінням й інтерпретацією, розкрито сутнісні характеристики естетичної концепції й творчості «ґрона п’ятірного», значення їхньої ars poetica у переструктуруванні української літератури, дисциплінуванні поетичного мислення, надання їй аполлонійських ознак при збереженні діонісійської (кардіоцентричної) основи, простежено типологію з польськими «скамандритами», арґументовано невичерпність стилю.

The article deals with the difficult moments of the terminological identification of the concept of «neoclassics», the intense polemic disturbances associated with its inadequate understanding and interpretation that was observed in the 1920s, and which M. Zerov and other Kyiv poets denied. This tendency continued during the MUR period, in parti cular in the articles by Y. Sherekh, and continues to this day, and therefore needs to be adequately refined. The essential characteristics of the aesthetic concept and creativity of the «bunch of the fifth» are revealed; the author presented the rethinking of many of the intertextual lyrical stories (not only ancient, but also Oriental, Medieval, Renaissance, Classical, Baroque, Romantic, Realistic, Modernistic, in particular, Symbolist) into the plots of its own lyrics diverse in genres and metres, marked by a high culture of poetic speech, their urban base, not separated from the natural environment, the semantics of the library, the atmosphere of Kyiv Alexandria, that formed their ars poetica, its role in the reshaping of Ukrainian literature, disciplina ting poetry thinking, giving it apollonic features while preserving the Dionysian (сardioсentric) basis; the author also considere d the typology with Polish «skamandryty». The style inexhaustibility of «neoclassics» is substantiated.