Evaluating the effectiveness of physiotherapy for mental development delay in a 9-year-old child complicated by a war-related contusion

Abstract

The article analyzes six months of physical rehabilitation for a 9-year-old boy using therapeutic exercises. The goal was to improve his physical and psycho-emotional indicators to help him adapt to social life, meet educational and sports needs on par with peers, and overcome stress from bombing and contusion. Physiotherapy methods proved effective for preventing conditions leading to disability and improving overall physical and psycho-emotional states, including complications from contusion due to being in a war zone. Negative traits targeted included aggressiveness, reluctance to communicate, refusal of physical activity, overeating due to discomfort, unwillingness to study or attend school, and a negative reaction to overcoming difficulties. Individualized physiotherapy was necessary, with personalized exercises and constant modifications, ensuring a natural and minimally traumatic process. Positive results appeared within two months, and over six months, these results were consolidated and improved, demonstrating the effectiveness of the rehabilitation strategy.У статті здійснено аналіз результатів піврічного досвіду фізичної реабілітації 9-річного хлопця методами ЛФК, мета якої полягала в покращенні фізичних та психо-емоційних показників з метою адаптації дитини до життя в соціумі та можливості задоволення ним своїх освітніх та спортивних потреб на рівні з однолітками, а також соціалізація та ефективне подолання стресового стану після пережитого бомбардування та отриманої контузії. Визначено, що методи фізіотерапії є ефективними не тільки для профілактики станів та показників, що є причинами встановлення інвалідності, а й покращення загального фізичного та психоемоційного стану дитини, в тому числі на фоні ускладнень, викликаних контузією після бомбардування через перебування в зоні воєнних дій. Серед негативних характеристик та станів, на подолання яких була направлена наша робота, найбільш яскраво вираженими були наступні: агресивність та небажання спілкуватися як з дорослими і навіть членами родини, так і з однолітками; відмова від будь-якої фізичної активності; переїдання як реакція на будь-який дискомфорт; небажання вчитися та ходити до школи; різко негативна реакція на подолання труднощів. Виявлено, що в даному конкретному випадку єдиною можливою формою проведення фізіотерапії була індивідуальна робота, що базувалась та індивідуальному підборі як вправ, так і способів організації, які потребували постійної модифікації та залучення всіх каналів комунікації із піддослідним, аби для нього цей процес був якомога природнішим і найменш травматичним. Показово, що перші позитивні результати ми отримали вже через 2 місяці після початку впровадження фізіотерапевтичних заходів, які за півроку спільної роботи нам вдалося не тільки закріпити, а й покращити, що дозволяє говорити ро ефективність обраної стратегії реабілітаційної діяльності.