Функції лібералізму як геокультури модерної світ-системи

У статті представлено аналіз функціональної ролі лібералізму як геокультури модерної світ-системи. Автори розглядають поширений у сучасних соціальних науках дискурс про «кризу лібералізму» та обґрунтовують тезу, що нинішній стан цієї ідеології є не стільки кризою, скільки логічним завершенням її історичної місії. Дослідження концептуалізує лібералізм не лише як «ідеологію свободи» з певним набором цінностей, а як складну соціально-інженерну технологію, розроблену та впроваджену елітами ядра для стабілізації капіталістичної світ-економіки після системних потрясінь, спричинених Французькою революцією.
Методологічною основою розвідки виступає світ-системний підхід Імануїла Валерстайна. Автори виокремлюють та систематизують шість функцій, які виконував лібералізм задля забезпечення тривалої стабільності модерної світ-системи. До них віднесено: каналізацію революційної енергії нижчої страти; локалізацію соціальних трансформацій у межах національних кордонів для захисту глобальних структур нагромадження капіталу; наповнення суспільного життя мас смислом, а також забезпечення соціальної солідарності через модерні громадянські ритуали, такі як загальні вибори та комунікативне виробництво громадської думки. Крім того, розкрито роль лібералізму як інструменту інтеграції периферійних регіонів та механізму суб’єктивної легітимації соціального ладу через формування віри в «керований прогрес».
Результати дослідження вказують на те, що на межі ХХ – ХХІ століть лібералізм успішно виконав своє головне завдання – умиротворення «небезпечних класів» та їхню інституційну інтеграцію в соціальну тканину національних суспільств. З огляду на це, функціональна корисність лібералізму для еліт суттєво знизилася. Автори стверджують, що спостережувана нині деградація демократичних норм, зростання економічної нерівності та ерозія ціннісного консенсусу є не стільки ознаками кризи лібералізму, скільки індикаторами свідомого переходу еліт ядра до більш прямих форм домінування та реконцентрації капіталу. У висновках зазначено, що вичерпання ліберальної геокультури маркує вхід модерної світ-системи в період фундаментальної невизначеності, де старі механізми соціального контролю більше не діють, а нові ідеологічні системи ще не сформовані.

The article presents an analysis of the functional role of liberalism as a geoculture of the modern world-system. Authors examine the discourse regarding the “crisis of liberalism”, which is prevalent in contemporary social sciences, and suggest that the current state of this ideology is not so much a crisis as it is the logical conclusion of its historical mission. The study conceptualizes liberalism not merely as an “ideology of freedom” with a specific set of values, but as a complex socio-engineering technology developed and implemented by core elites to stabilize the capitalist world-economy following the systemic upheavals triggered by the French Revolution.
The methodological framework of the study is based on Immanuel Wallerstein’s world-system approach. Authors identify and systematize six functions that liberalism performed to ensure the long-term stability of the modern world-system. These include: the canalization of the revolutionary energy of the lower strata; the localization of social transformations within national borders to protect global capital accumulation structures; providing social meaning to the lives of the masses; and ensuring social solidarity through modern civic rituals, such as general elections and the communicative production of public opinion. Furthermore, the article explores how liberalism served as a tool for the integration of peripheral regions and provided a mechanism for the subjective legitimation of the social order by fostering a belief in “managed progress”.
The research findings indicate that at the turn of the 21st century, liberalism successfully fulfilled its primary task – the pacification of the “dangerous classes” and their institutional integration into the social fabric of national societies. Consequently, the functional utility of liberalism for the elites has significantly diminished. Authors argue that the currently observed decline of democratic norms, rising economic inequality, and the erosion of value consensus are not signs of a crisis, but rather indicators of a deliberate shift by core elites toward more direct forms of domination and capital reconcentration. The conclusions state that the exhaustion of the liberal geoculture marks the entry of the modern world-system into a period of fundamental uncertainty, where old mechanisms of social control are no longer effective and new ideological systems have yet to be formed.