Освіта та її деформації у сучасній культурі: до актуальності теорії напівосвіти Т. Адорно у сучасних соціокультурних контекстах

In the article are regarded some social and cultural contexts of the development
and reception Adorno’s theory of half-education with a spread application of the
biographical method, which makes it possible to show the intentionality of this
theory through the recalling prism of students and colleagues. It is proposed an
argumentative verification of the statement made by Habermas about the splitting
in theorization of Adorno. The interpretative schemes of the concept of “Bildung”
(education, culture, forming), developed in the German idealism, are analyzed,
where the semantic of the forming is the dominated one and the pathologies of
this process are conceptualized accordingly as deformation and back-forming in
the various manifestations of half-education. The theory of half-educationis at
first a diagnostic of conditions in the contemporary societies, where through the
instruments of the mass culture are always producing pathologies such as aliens
and mass psychoses. This makes possible also the tendency of re-feudalization,
which, on its part, can be considered also as the symptomatic of the spiritual crisis
of the Postmodernity. One of the crises appearancesis the whole oppositions to
education, namely: anti-educationas the consequenceof refusing of educational
practices the humanistic idea of education. Overcoming from that crises is needed
a critical reflection not only above half- and anti-education, but else above the idea
of education itself.

У статті розглядаються соціокультурні контексти створення і рецепції теорії напівосвіти Т. Адорно на основі широкого застосування біографічного методу, що дозволило розкрити інтенціональність цієї теорії крізь призму спогадів учнів і колег. Запропоновано аргументативне підкріплення тези Ю. Габермаса про внутрішню роздвоєність теоретизування Адорно. Аналізуються інтерпретаційні схеми поняття Bildung (освіта, культура, формування) у німецькому ідеалізмі, де домінує семантика формування, а патології цього процесу відповідно концептуалізуються як деформації та розпад форм у різноманітніх маніфестаціях напівосвіти. Теорія напівосвіти є передусім діагностикою стану сучасних розвинутих суспільств, де засобами масової культури постійно продукуються такі патології, як відчуження і стани масового психозу. Цьому сприяє також тенденція рефеодалізації, яка, в свою чергу, виступає також симптоматикою духовної кризи постсучасності. Одним з проявів цієї кризи є радикальний антипод освіти – антиосвіта, яка є наслідком відмови сучасних навчальних і виховних практик від гуманістичної ідеї освіти. Для виходу із стану кризи критичної рефлексії потребують не тільки напівосвіта і антиосвіта, а й сама ідея освіти.