Війна як структурний елемент національної ідентичності: досвід України та Японії

У статті аналізується війна як структурний елемент національної ідентичності на прикладі України та Японії. Основна мета дослідження – показати, що війна, попри відмінність соціокультурних і воєнних досвідів цих країн, однаково виявляється глибинним чинником формування національної самосвідомості. Методологічно робота поєднує порівняльно-теоретичний аналіз із використанням напівструктурованих експертних інтерв’ю (жовтень 2023 – лютий 2024), проведених із представниками релігійної та наукової сфер обох країн, які виступили евристичним джерелом для подальших інтерпретації. Теоретична рамка поєднує ідею «уявної спільноти» Б. Андерсона та уявлення про культурну пам’ять як чинник часової безперервності національної ідентичності (Я. Ассман) із дослідженнями ролі війни в націєтворенні (Дж. Гатчінсон, К.-С. Рійновеану, П. Фінні, Д. Блек). В українському контексті війна виступає активним і видимим конструктором колективного досвіду, який формує національну ідентичність. Це виявляється в офіційних і неофіційних меморіалах, повсякденних ритуалах вшанування, широкомасштабних волонтерських ініціативах тощо. У різних історичних обставинах війна охоплює нації по-різному. Зокрема, японський кейс демонструє протилежний механізм – режим структурної амнезії й вибіркового забуття після поразки Другої світової війни. Окупаційна політика, прийняття пацифістської Конституції та меморіалізація жертв атомних бомбардувань сформували наратив жертви й утвердили цінність миру. Забуття агресивної складової частини історії стало стратегією конструювання нової національної ідентичності, що підкреслює пацифізм і віктимність. Результати проведеного дослідження демонструють, що війна як структурний чинник національної ідентичності здатна діяти одночасно у двох режимах – активному та пасивному, але в будь-якому разі залишається присутньою «за лаштунками» унікального культурного коду кожної нації. Незалежно від того, чи йдеться про активну героїзацію пам’яті або ж про стратегічне забуття, війна закладає в колективну свідомість ті цінності, ритуали та уявлення про належність до спільноти, без яких неможлива довготривала єдність. Такий підхід дозволяє розглядати війну не лише як епізод історії, а як постійний динамічний чинник, що формує й трансформує національні ідентичності.

This article examines war as a structural element of national identity through the cases of Ukraine and Japan. It argues that, despite the countries’ contrasting sociocultural and wartime experiences, war consistently emerges as a profound factor in shaping national self-consciousness. Methodologically, the study combines comparative-theoretical analysis with the use of semi-structured expert interviews (October 2023 – February 2024) conducted with representatives of the religious and academic spheres in both countries, which served as a heuristic source for interpretation. The theoretical framework combines Benedict Anderson’s concept of the “imagined community” and Jan Assmann’s notion of cultural memory as a factor in the temporal continuity of national identity with studies of the role of war in nation-building (P. Fennell, D. Black, J. Hutchinson). In the Ukrainian context, war acts as an active and visible constructor of collective experience that shapes national identity. This manifests itself in official and unofficial memorials, everyday acts of commemoration, large-scale volunteer initiatives, and so on. Under different historical circumstances, war envelops nations in distinct ways. In particular, the Japanese case illustrates the opposite mechanism–a regime of structural amnesia and selective forgetting following defeat in the Second World War. Occupation policies, the adoption of a pacifist constitution, and the memorialization of the victims of the atomic bombings have produced a victim-narrative and affirmed the value of peace. The erasure of the aggressive dimension of history became a strategy for constructing a new national identity that emphasizes pacifism and victimhood. The results of this study demonstrate that war, as a structural factor of national identity, can operate simultaneously in two modes–active and passive–yet in any case remains present “behind the scenes” of each nation’s unique cultural code. Whether through active heroization of memory or through strategic forgetting, war embeds in the collective consciousness those values, rituals, and notions of belonging to the community without which long-term unity would be impossible. This approach allows us to view war not merely as a historical episode but as a constant, dynamic factor that shapes and transforms national identities.