Глобальні стратегії неоімперіалізму та філософія національного спротиву: український контекст

Abstract

Статтю присвячено аналізу неоімперіалістичних тенденцій у розвитку сучасної глобальної світ-системи, де такі країни, як Китай та його союзники, створюють суттєву напругу і в ціннісній площині, й у вимірі формування воєнних проксі-конфліктів у боротьбі зі США за глобальний вплив на політичні та економічні процеси. Одним із таких проксі-конфліктів стала війна в Україні, яка розглядалася Китаєм як швидке повернення соціальної «справедливості» на пострадянському просторі. Однак цей розрахунок не виправдав себе і спровокував затяжну безпекову кризу в центрі європейського континенту, не створивши умов для реалізації імперіалістичних інтенцій самого Китаю щодо Тайваню. Автори статті визначають гібридний союз Китаю та РФ як своєрідну неоімперіалістичну діаду, котра провокує третю світову війну та загрожує соціокультурній ідентичності сучасних націй. Це у свою чергу спонукало звернення до неоколоніальних студій в їх зв’язку із сучасною політикою визнання та актуалізувало потребу збереження національних ідентичностей, зокрема крізь призму евристичного потенціалу філософії спротиву як цілісної дослідницької парадигми, яка дає можливість проаналізувати специфіку та різновиди спротиву в сучасному світі й визначити їхній соціально-конструктивний потенціал. У статті аргументується актуальність синтезу філософії спротиву та теорій націоналізму в умовах світу, в якому активно поширюються популістичні політичні теорії, що пропагують ефективне поєднання глобалізації, демократії та суверенітету, можливість чого спростована трилемою Д. Родріка. Відповідно, в умовах українського контексту, де громадянське суспільство робить акцент на боротьбу за суверенітет у воєнному протистоянні з сильнішим супротивником та обирає демократичні процедури на противагу авторитарним соціальним практикам, особливого значення набуває неоконсервативна політична теорія, втілення конструктивних можливостей якої не є можливим без стратегічного підходу до розвитку економічних потенціалів країни.The article is dedicated to analysis of neo-imperial tendencies in development of the contemporary global world system, where such countries as China and its allies are creating significant tension both in terms of values and in the military proxy-conflicts in the struggle against the USA for a global impact on politic and economic agenda. One of these proxy-conflicts is the war in Ukraine that was seen by China as a prompt restoration of social “justice” in the post-Soviet space. However, this assumption did not justify itself and provoked a protracted security crisis in the center of the European continent, without creating favorable conditions for implementation the intentions of China itself regarding Taiwan. The authors of the article define a hybrid union of China and Russian Federation as particular neo-imperial dyad that provokes possibility of third world war and threatening socio-cultural identity of contemporary nations. That prompts authors to pay heed for neocolonial studies in their connection with modern recognition politics and to highlight the need for national identities preserving, in particular, through the prism of philosophy of resistance that is the comprehensive research paradigm that makes it possible to analyze the specifics and varieties of resistance in the modern world and identify their socio-constructive potential. The article discusses relevance for philosophy of resistance and nationalism theories synthesis in the world where populist political theories are widespread and advocating effective combination of globalization, democracy and sovereignty that has already been refuted by Rodrick’s trilemma. Therefore, in the Ukrainian context, where civil society focuses on the struggle for sovereignty in military confrontation with a stronger opponent and prefers democratic procedures over authoritarian social practices, in such conditions neoconservative political theory become essential, but implementation of its constructive potential is not possible without a strategic approach for development of the country’s economic capabilities.