Публікація: Культуротворчий резільєнс як нова культурологічна парадигма
Вантажиться...
Дата
Автори
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Видавничий дім «Гельветика»
Анотація
У статті обґрунтовано концепт культуротворчого резільєнсу (cultural-creating resiliense) як нової культурологічної парадигми, що формується у відповідь на виклики сучасної доби – війну, кризи, гібридні загрози, деструкцію культурних традицій. Водночас ця парадигма відображає способи відновлення та смислотворення в умовах цивілізаційних трансформацій, інтерпретує здатність культури до оновлення та її креативний ресурс як ключові механізми збереження та розвитку. Показано, що в умовах нестабільності традиційні моделі осмислення культури втрачають пояснювальний потенціал, натомість зростає потреба в дослідницьких підходах, орієнтованих на її гнучкість і суб’єктність. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному поєднанні культурологічного, системного, герменевтичного підходів, а також застосуванні порівняльного та лінгвістичного (зокрема, фонетико-орфографічного) аналізу. З огляду на існування різних культурно-мовних версій терміна – англомовної, франкомовної та інших – обґрунтовано вибір транскрипції «резільєнс» як засобу підвищення фонетичної відповідності й семантичної прозорості. Вказано на доцільність наближення такої української транскрипції до міжнародних фонетичних стандартів як свідомої культурно-смислової стратегії, спрямованої на деколонізацію наукового дискурсу та формування україноцентричної термінологічної парадигми. У трактуванні концепту культуротворчого резільєнсу акцент робиться не на «стійкості» як статичному стані, з яким це поняття часто ототожнюють, а на динамічному процесі гнучкої адаптації, трансформації та відновлення у відповідь на кризові події, травматичний досвід чи радикальні зміни в соціокультурному середовищі. У дослідженні чітко розмежовано поняття «резільєнс» і «резістентність», які в культурному контексті стосуються різних моделей реагування на виклики. Уточнено, що резістентність апелює до збереження і захисту ідентичності через жорсткий опір зовнішнім впливам, тоді як резільєнс – до відновлення через трансформацію, до створення нових культурних форм на основі пережитого досвіду. Обидва механізми важливі для культурного виживання, проте саме резільєнс відкриває простір для творчості, діалогу та розвитку, отже, стає центральним поняттям авторської концепції культуротворчих змін у сучасному культурному та мистецько-освітньому середовищі. Культуротворчий резільєнс осмислюється як багатовимірне явище, що інтегрує соціокультурний екзистенційний, креативний, ідентифікаційний і педагогічний виміри. Особливу увагу приділено авторській інтерпретації поняття творчої резільєнтності як здатності до відновлення та формування через творчість у контексті сучасного мистецько-освітнього простору, який розглядається як підсистема культури та являє собою динамічне культурне середовище. Підкреслено роль мистецтва та мистецької освіти як інструментів сенсотворення і моделювання дії в умовах кризи. Запропонована концептуалізація культуротворчого резільєнсу розширює аналітичний інструментарій культурології, відкриває нові перспективи осмислення процесів адаптації, творчого оновлення і трансформації культури в умовах криз і турбулентності. Сформульований у статті концепт є авторською розробкою, яка закладає підґрунтя для подальшого розгортання в дисертаційному дослідженні, присвяченому трансформації мистецько-освітнього простору сучасної України.
The article substantiates the concept of cultural-creating resilience as a new cultural paradigm emerging in response to the challenges of the present era – war, crises, hybrid threats, and the rupture of cultural traditions. At the same time, this paradigm reflects ways of recovery and meaning-making under conditions of civilizational transformation. It interprets the capacity of culture for renewal and its creative potential as key mechanisms for preservation and development. The article demonstrates that under conditions of instability, traditional models of cultural interpretation lose their explanatory power, increasing the demand for research approaches focused on cultural flexibility and subjectivity. The methodological framework is based on an interdisciplinary combination of cultural, systemic, and hermeneutic approaches, as well as the use of comparative and linguistic (particularly phonetic and orthographic) analysis. Considering the existence of various culturally and linguistically shaped versions of the term – English, French, and others – the choice of the transcription “resilience” (“rezyl’yens”) is justified as a way to enhance phonetic accuracy and semantic clarity. The emphasis is placed not on “resilience” as a static condition, but on a dynamic process of flexible adaptation, transformation, and recovery after crises, traumatic experiences, or radical changes in the sociocultural environment. The article highlights the importance of aligning the Ukrainian transcription with international phonetic standards as a conscious cultural-semantic strategy aimed at the decolonization of scholarly discourse and the formation of a Ukrainocentric terminological paradigm. A clear distinction is drawn between the definitions of “resilience” and “resistance”, which in the cultural context correspond to different models of response to challenges. While “resistance” implies the preservation and protection of identity through rigid opposition to external influences, “resilience” refers to recovery through transformation, the creation of new cultural forms based on lived experience. Both mechanisms are important for cultural survival; however, resilience opens space for creativity, dialogue, and development, thus becoming the central concept of the author’s vision of cultural change within the modern cultural and arts-educational environment. Cultural-creating resilience is conceptualized as a multidimensional phenomenon integrating existential, creative, social, identificational, and pedagogical dimensions. Special attention is given to the author’s interpretation of creative resilience as the ability to regenerate and form identity through creative action, particularly in the context of the modern Ukrainian arts-educational space, which is viewed as a dynamic cultural environment. The role of art and arts education is emphasized as a tool for meaning-making and modeling action under conditions of crisis. The proposed conceptualization of cultural-creating resilience expands the analytical tools of cultural studies, opening new perspectives for understanding processes of adaptation, creative renewal, and transformation of culture in times of crisis and turbulence. The concept presented in the article is the author’s original development, laying the foundation for further elaboration in the dissertation research devoted to the transformation of Ukraine’s contemporary arts-educational space.
The article substantiates the concept of cultural-creating resilience as a new cultural paradigm emerging in response to the challenges of the present era – war, crises, hybrid threats, and the rupture of cultural traditions. At the same time, this paradigm reflects ways of recovery and meaning-making under conditions of civilizational transformation. It interprets the capacity of culture for renewal and its creative potential as key mechanisms for preservation and development. The article demonstrates that under conditions of instability, traditional models of cultural interpretation lose their explanatory power, increasing the demand for research approaches focused on cultural flexibility and subjectivity. The methodological framework is based on an interdisciplinary combination of cultural, systemic, and hermeneutic approaches, as well as the use of comparative and linguistic (particularly phonetic and orthographic) analysis. Considering the existence of various culturally and linguistically shaped versions of the term – English, French, and others – the choice of the transcription “resilience” (“rezyl’yens”) is justified as a way to enhance phonetic accuracy and semantic clarity. The emphasis is placed not on “resilience” as a static condition, but on a dynamic process of flexible adaptation, transformation, and recovery after crises, traumatic experiences, or radical changes in the sociocultural environment. The article highlights the importance of aligning the Ukrainian transcription with international phonetic standards as a conscious cultural-semantic strategy aimed at the decolonization of scholarly discourse and the formation of a Ukrainocentric terminological paradigm. A clear distinction is drawn between the definitions of “resilience” and “resistance”, which in the cultural context correspond to different models of response to challenges. While “resistance” implies the preservation and protection of identity through rigid opposition to external influences, “resilience” refers to recovery through transformation, the creation of new cultural forms based on lived experience. Both mechanisms are important for cultural survival; however, resilience opens space for creativity, dialogue, and development, thus becoming the central concept of the author’s vision of cultural change within the modern cultural and arts-educational environment. Cultural-creating resilience is conceptualized as a multidimensional phenomenon integrating existential, creative, social, identificational, and pedagogical dimensions. Special attention is given to the author’s interpretation of creative resilience as the ability to regenerate and form identity through creative action, particularly in the context of the modern Ukrainian arts-educational space, which is viewed as a dynamic cultural environment. The role of art and arts education is emphasized as a tool for meaning-making and modeling action under conditions of crisis. The proposed conceptualization of cultural-creating resilience expands the analytical tools of cultural studies, opening new perspectives for understanding processes of adaptation, creative renewal, and transformation of culture in times of crisis and turbulence. The concept presented in the article is the author’s original development, laying the foundation for further elaboration in the dissertation research devoted to the transformation of Ukraine’s contemporary arts-educational space.
Опис
Ключові слова
культуротворчий резільєнс, творча резільєнтність, резістентність, нова культурологічна парадигма, екзистенційна адаптація, мистецько-освітній простір, культурна трансформація, сенсотворення, cultural-creating resilience, creative resilience, resistance, new cultural paradigm, existential adaptation, arts-educational space, cultural transformation, meaning-making
Бібліографічний опис
Шумейко, Л. М. Культуротворчий резільєнс як нова культурологічна парадигма / Л. М. Шумейко // Культурологічний альманах / Український державний університет імені Михайла Драгоманова. – Київ : Видавничий дім «Гельветика», 2025. – Вип. 3 (15). – С. 407-416.