Управління знаннями в сучасних демократіях і проблема істини

У цій статті розглядається питання управління знаннями в сучасних демократіях, а також проблема істини. У той час як сингулярне поняття істини не
може бути ні епістемічно безпечним, таким чином, стаючи гнучким для часткових або суб’єктивних проявів свого аутентичного або ідеального значення, ні
застосовуваним для будь-якого суспільства, воно все ще може приймати форму
критичного консенсусу на основі двох нових принципів, що постулюються у даній статті. Безперервність такого консенсусу, що лежить за межами маніпулювання неетичною риторикою або демагогією, може гарантувати наявність
Полісу, без необхідності припинення підтримуючих типову логіку силогізмів, а
також моральних якостей, які необхідні для осмисленої участі у соціальному
та політичному житті. Пошук істини, якщо він не сприяє колективному благу, залишається марним в практичному сенсі покращення життя людей.

В этой статье рассматривается вопрос управления знаниями в
современных демократиях, а также проблема истины. В то время как сингулярное понятие истины не может быть ни эпистемически безопасным,
таким образом, становясь гибким для частных или субъективных проявлений своего аутентичного или идеального значения, ни применимым
для любого общества, оно все еще может принимать форму критического
консенсуса на основе двух новых принципов, которые постулируются в
данной статье. Непрерывность такого консенсуса, лежащего за пределами
манипулирования неэтичной риторикой или демагогией, может гарантировать наличие Полиса, без необходимости прекращения поддерживающих типичную логику силлогизмов, а также моральных качеств, которые
необходимы для осмысленного участия в социальной и политической жизни. Поиск истины, если он не способствует коллективному благу, остается
бесполезным в практическом смысле улучшения жизни людей.

This paper explores the issue of knowledge management in modern Democracies, along with the demands posed by the truth problem. While a singular concept of truth can neither be epistemically safe, thus becoming flexible for partial or
subjective demonstrations of its authentic or ideal value, nor applicable for every
society, it can still take the form of a critical consensus, based on two new principles
that are introduced here. The continuity of such a consensus that lies beyond the
manipulation of an un-ethical rhetoric or demagogy can safeguard the existence of
the Polis, without having to cease espousing typical logic syllogisms as well as the
moral qualities that are essential for a meaningful way of social and political life. If
not conducive to the collective good, the search for truth remains futile in the practical level of making people’s lives better and of enhancing their common bonds.