Партнерство церкви і суспільства у наративах української протестантської теології початку ХХІ століття

У дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві на основі системноаналітичного підходу розкривається специфіка української протестантської наративної теології та особливості використання наративних джерел у дискурсі сучасного українського протестантизму. На цьому тлі виявлено антропологічний зміст сучасної протестантської теології, яка, в дусі постмодерністських інтенцій, постає відкритою до особистості та доведено, що основним наративними джерелами для українського протестантизму є, з одного боку, Біблія як головне нормативне джерело, а з іншого – вітчизняна протестантська традиція як додаткове. Наявний у сучасному протестантському дискурсі пошук нових наративних стратегій зумовлений визнанням неефективності усіх традиційних і новаторських методів проповіді. В цих умовах відбувається зміна спрямованості зацікавлень із нових технологій донесення Євангелія до суспільства на оздоровлення самих церков шляхом нової Реформації.

The thesis is the first scholarly study within Ukrainian religious studies that on a basis of the system-analytical approach reveals the characteristics of Ukrainian Protestant narrative theology and specifics of the use of the narrative sources in the discourse of modern Ukrainian Protestantism. The study reveals the anthropological content of modern Ukrainian Protestant theology which, inspired by postmodern intentions, appears open to an individual. Bible as a main normative source and local Protestant tradition as an additional source are the main narrative sources for Ukrainian Protestantism. The search for new narrative strategies within the modern Protestant discourse is induced by the fact that all traditional and innovative techniques of preaching are declared inefficient. In these conditions, the priority shifts from new techniques of evangelizing to a revitalization of the churches through a new Reformation.