Репрезентація культурної травми Голокосту в українському кінематографічному просторі

У статті порушується проблема репрезентації культурної травми Голокосту в українському кінематографі ХХ ХХІ століття, його соціальне призначення. Охарактеризовані особливості використання візуальної мови для зображення образу нарації трагедії єврейського народу. Методологія дослідження зорієнтована на використання системного підходу, що ґрунтується на історико-культурному, порівняльному, типологічному та аналітичному методах. Це дає змогу охарактеризувати трансформацію уявлень про Голокост та позбавити подію штучної лакунарності. Також застосований кількісний метод: зроблено спробу контент-аналізу ряду українських стрічок про Голокост, які містять яскраві засоби візуальної виразності у зображенні єврейства. Доведено, що кінематограф можна вважати формою комеморації, яка створює відкритий семіотико-культурний простір для дискурсу травми, проблематики репрезентації колективної пам’яті в добу постмодерну.

The article raises the problem of the representation of the cultural trauma of the Holocaust in the Ukrainian cinema of the 20th and 21st centuries, and its social purpose. Characterized features of the use of visual language to depict the image of the narrative of the tragedy of the Jewish people. The research methodology is focused on the use of a systemic approach based on historical-cultural, comparative, typological and analytical methods. This makes it possible to characterize the transformation of ideas about the Holocaust and to rid the event of artificial lacunarity. A quantitative method was also applied: an attempt was made to analyze the content of a number of Ukrainian tapes about the Holocaust, which contain vivid means of audiovisual expressiveness in the depiction of Jewishness. It is proved that cinematography can be considered a form of commemoration, which creates an open semiotic-cultural space for the discourse of trauma, the problem of representation of collective memory in the postmodern age.