Сторітелінг як жанр, наратив і засіб архітектоніки в журналістиці: зміст, різновиди, сучасні інтерпретації

Сторітелінг − це багатозначний термін, пов’язаний із багатьма давно відомими нам поняттями, які ми звикли розглядати в межах різних розділів журналістикознавства – жанрології, наратології, архітектоніки видання. Нам важко його сьогодні беззастережно прийняти і неможливо від нього відмовитися, оскільки знання, розпорошені по різних підручниках чи довідниках, він представляє інтегровано.
Вживаючи цей термін для позначення «нового» жанру журналістики, потрібно не забувати про його історію, своєрідний «репортажний» бекґраунд, а також про те, що уявлення щодо системи жанрів як сталих типів відображення дійсності у нас і як різновидів мовленнєвих типів опису, розповіді, роздуму і оцінки на Заході принципово різняться.
Сторітелінг поступово осмислюється на теоретичному рівні. Вже описані його види − текстовий, мультимедійний, цифровий, трансмедійний, сторітелінг прямої дії. Однак у більшості випадків ми просто калькуємо чужі терміни і поняття, не співвідносячи їх із власною терміносистемою і поняттєвим апаратом.
Обговорення сторітелінгу в наших професійних колах має здебільшого лише позитивні конотації й позбавлене будь-яких рефлексій: залишаються за лаштунками дискусії західноєвропейських колег, які пов’язують сторітелінг із актуальними трендами розвитку журналістики в сучасному світі, а саме: про межі об’єктивності й суб’єктивності в журналістиці, загрози інформаційній безпеці, заохочення до читання і боротьбу за читача, гуманізацію журналістського дискурсу (потребу бачити людину) в поєднанні з її роллю соціально відповідального агента в суспільстві, віуалізацію культурного простору, життєвість преси тощо.
Сторітелінг поступово входить і в практику журналістської діяльності, хоча повноцінне застосування технології інтерактивності та мультимедійного супроводу, який би не ілюстрував, а доповнював текст, складаючи з ним одне ціле, в нас іще попереду.