Типи позашкільних закладів радянської України

У статті на основі історико-педагогічного аналізу охарактеризовано розвиток мережі позашкільних закладів в Україні (1952–1990 рр.), які сприяли розвитку творчого потенціалу дітей, розкривали їх здібності та нахили, залучали до світу мистецтва, науки, техніки, спорту, допомагали школам, суспільству активізувати діяльність з приводу дитячої бездоглядності, правопорушень, негативних проявів. При цьому виокремлено та схарактеризовано етапи розвитку позашкільних закладів: 1952–1959 рр., 1960–1973 рр., 1974–1984 рр., 1985–1990 рр. Автор зупиняється на аналізі типів позашкільних закладів, принципах їх роботи на кожному з етапів. Позашкільні заклади розглядаються як спільноти дітей і дорослих, для яких характерны цілеспрямованість, різновіковий склад учасників, автономність існування, циклічність існування, різноманітність дозвіллєвої діяльності та взаємовідносин; вони були чітко структуровані за управлінським підпорядкуванням завданнями, планами, профілем, матеріальною базою, кадровим забезпеченням, фінансовою підтримкою. У публікації позашкільні заклади радянського періоду поділяються на комплексні (багатопрофільні) і спеціалізовані, кожен з яких у своїй роботі керувався програмами, положеннями, статутами. Наголошується, що в позашкільних закладах використовувалися форми (масові, групові та індивідуальні) та методи виховної роботи (інформування, формування пізнання особистості, переконання, роз’яснення, бесіда, лекція; методи організації практичної діяльності та формування досвіду поведінки, виховання на позитивному прикладі, громадські доручення, гра, метод паралельної дії, виховання на позитивному прикладі, вимога, методи стимулювання творчої діяльності тощо), вибір яких залежав від поставленої мети і змісту роботи, від кількості дітей і підлітків, охоплених позашкільною діяльністю. Автор доходить висновку, що структура позашкільних закладів протягом радянського періоду постійно змінювалася, розширювалася, вдосконалювалася, а робота була надзвичайно різноманітна і корисна. У позашкільних закладах відкривалися різноманітні гуртки, впроваджувались нові форми роботи, які розвивали їхні пізнавальні інтереси, формували свідоме ставлення до знань, науки, видозмінювалися методи роботи з дітьми.

The article, being based on historical and pedagogical analysis, describes the development of a network of out-of-school institutions in Ukraine (1952–1990), which contributed to the development of children’s creative potential, revealed their abilities and inclinations, involved them in the world of art, science, technology, sports, helped schools and society to intensify activities conserning neglected children, delinquency, negative manifestations. At the same time, the stages of development of out-of-school institutions: 1952–1959, 1960–1973, 1974–1984, 1985–1990 were singled out and characterized. The author dwells upon the analysis of the types of out-of-school institutions, the principles of their work at each stage. Out-of-school institutions are considered as communities of children and adults, which are characterized by purposefulness, different age composition of their participants, autonomy of their functioning, cycles of their existence, diversity of leisure activities and relationships; they were clearly structured according to managerial subordination, their tasks, plans, profile, material background, staffing, financial support. In the publication, out-of-school institutions of the Soviet period are divided into complex (multidisciplinary) and specialized, each of which was guided in its work by programs, regulations, statutes. It is emphasized that in out-of-school institutions the choice of used forms (mass, group and individual) and methods of educational work (informing, formation of the personality cognition, persuasion, explanation, conversation, lecture; methods of the organization of practical activity and formation of the experience of behavior, bringing up on a positive example, community service, game, method of parallel action, demand, methods of promoting creative activity, etc.), depended on the purpose and content of work, the number of children and teenagers involved in out-of-school activities. The author concludes that the structure of out-of-school institutions during the Soviet period was constantly changing, expanding, improving, and the work was extremely diverse and useful. Various societies were opened in out-of-school institutions, new forms of work were introduced, which developed their cognitive interests, formed a conscious attitude to learning, science, and methods of work with children were changing.