Формування етичної компетентності лікаря: синтез біоетики, деонтології та педагогіки

Abstract

У статті досліджується формування етичної компетентності лікаря-інтерна як критично важливого компонента професійної підготовки в сучасній медичній освіті. Автори аналізують педагогічну дилему між підготовкою технічно грамотного виконавця та вихованням морально автономного лікаря, здатного до відповідального прийняття рішень. На основі багаторічного досвіду кафедри оториноларингології НУОЗ України імені П.Л. Шупика проаналізовано освітні механізми, що сприяють становленню етичної зрілості у слухачів післядипломної підготовки. Емпіричну базу становлять дані понад двадцяти навчальних циклів, які включали клінічні чергування, семінари, рольові ігри, симуляційні сценарії, групові дискусії та створення етичних портфоліо. Етична компетентність концептуалізується як здатність діяти відповідально в умовах клінічної невизначеності, емоційного навантаження та міжособистісних конфліктів. Її структура охоплює моральну рефлексію, емоційну витривалість, комунікативну чутливість, етичне мислення та відповідальність за прийняті рішення. Теоретичну основу становлять принципи біоетики (автономія, доброчинність, невчинення шкоди, справедливість), медична деонтологія (норми професійної поведінки) та педагогічні стратегії формування моральної автономії. Особлива увага приділяється ролі наставника як етичного орієнтира, який стимулює моральне осмислення та відкриту дискусію. Показано, що найбільш ефективними освітніми форматами є інтеграція клінічного досвіду з етичним осмисленням через симуляції, кейс-аналіз, рефлексивні записи та портфоліо. Оцінювання етичної компетентності здійснюється не за стандартизованими тестами, а за допомогою якісних педагогічних інструментів, що дозволяють відстежувати динаміку становлення внутрішньої моральної позиції. Узагальнено, що етична компетентність лікаря-інтерна формується як процес, що потребує постійного наставництва, рефлексії та контекстної взаємодії. Вона виходить за межі формального засвоєння кодексів і передбачає внутрішню готовність діяти гідно та відповідально в складних клінічних ситуаціях. Представлена модель може бути адаптована до ширшого контексту післядипломної медичної освіти та слугувати основою для подальших досліджень інтеграції етики в клінічне навчання.The article explores the development of ethical competence in medical interns as a critical dimension of professional formation within contemporary medical education. The authors examine the pedagogical dilemma between training technically proficient practitioners and cultivating morally autonomous physicians capable of responsible decision-making. Based on longitudinal experience at the Department of Otorhinolaryngology, Shupyk National University of Healthcare of Ukraine, the study analyzes educational mechanisms that foster ethical maturity among postgraduate trainees. The empirical material comprises over twenty postgraduate training cycles, integrating clinical rotations, seminars, role-playing, simulation-based scenarios, group discussions, and ethical portfolio development. Ethical competence is conceptualized as the ability to act responsibly under clinical uncertainty, emotional stress, and interpersonal conflict. Its structure includes moral reflection, emotional resilience, communicative sensitivity, ethical reasoning, and accountability. The theoretical framework combines bioethical principles (autonomy, beneficence, non-maleficence, justice), medical deontology (norms of professional conduct), and pedagogical strategies for nurturing moral autonomy. Special emphasis is placed on the mentor’s role as an ethical exemplar and facilitator of reflective dialogue. The study demonstrates that the most effective formats integrate clinical experience with ethical analysis through simulations, case-based learning, reflective writing, and portfolio assessment. Evaluation of ethical competence is conducted via qualitative pedagogical tools rather than standardized testing, enabling dynamic tracking of internal moral development. The findings suggest that ethical competence evolves through sustained mentorship, reflective practice, and contextual engagement. It transcends formal codes, requiring an inner readiness to act with dignity and responsibility in complex clinical settings. The presented model offers a transferable framework for postgraduate medical education and contributes to the discourse on ethics integration in clinical training.