Випуск 5

Permanent URI for this collectionhttps://enpuir.udu.edu.ua/handle/123456789/20080

Browse

Now showing 1 - 11 of 11

1. Титульна сторінка. 2. Зміст збірника.
(ПП "Вид-во "Гілея"", 2018)
Концепція збірника базується на багатоплановому науковому висвітленні проблем сучасної освіти і науки в умовах полікультурного глобалізаційного суспільства. Основні рубрики охоплюють всі освітні галузі (науки про освіту; філософія освіти; освітні вимірювання; дошкільна, початкова, середня, професійна, вища освіта, менеджмент освітньої діяльності тощо). Розрахований на фахівців гуманітарних наук.
«Stem-education» as one of the main trends of informational and innovative education of the postcolonial world
(«Видавництво «Гілея», 2018) Voronkova, V. H.; Nikitenko, V. O.
Актуальність дослідження обумовлена процесами глобалізації та переходу суспільства на вищий рівень розвитку – «цифрове суспільство», що характеризується високотехнологічними змінами в різних сферах життєдіяльності людини. Постановка проблеми. Яке місце та значення STEM-освіти в процесі культуротворчості та формування креативної особистості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню STEM-освіти та цифрового суспільства присвячені праці таких іноземних та вітчизняних вчених, як: Андрюкайтене Р., Пэлфри Дж., Смолл Х., Г., Хойслинг Р., Фукуяма Ф., Кивлюк О., Олексенко Р., Рижова І., Соснін О. Постановка завдання. Визначити ряд практичних рекомендацій щодо формування концепції STEM-освіти. Виклад основного матеріалу. Проаналізовано STEM-освіту як сучасний соціальний та культурний феномен, який є фундаментальним в сучасній освіті інформаційно-інноваційного суспільства. Stem-освіта розглядається як основа підготовки висококонкурентних спеціалістів, здатних стати креативною основою формування інноваційно-інформаційного суспільства, яке є високотехнологічним, високорозумним, що потребує виховання креативної особистості, креативної освіти, креативної творчості. Висновки. Доведено, що в основі STEM-освіти процеси культуротворчості, яка є основою проективно-конструктивістської діяльності, метою якої є створення нових об’єктів, що задовольняють потреби людини.
Використання дитячого фольклору у вихованні та розвитку дітей дошкільного віку з родин учасників АТО і внутрішньо переміщених осіб
(«Видавництво «Гілея», 2018) Поворознюк, С. І.
Актуальність теми дослідження. Важливість виявлення виховного потенціалу дитячого фольклору в роботі з дітьми дошкільного віку з родин учасників АТО і внутрішньо переміщених осіб зумовлена необхідністю оновлення психолого-педагогічних підходів до виховання та розвитку дітей цих категорій, зокрема із використанням етнокультурних засобів. Постановка проблеми. У статті обґрунтовано ефективність використання дитячого фольклору в роботі з дітьми дошкільного віку з родин учасників АТО і внутрішньо переміщених осіб, з метою створення комфортного виховного середовища для відновлення в дітей означеної категорії емоційної рівноваги, активізації їхнього духовного та творчого потенціалу. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості використання дитячого фольклору у вихованні та розвитку дітей дошкільного віку досліджували такі науковці та педагоги, як А. Богуш, Н. Лисенко, І. Луценко, Г. Довженок, Т. Полковенко, В. Угровата, Я. Омельченко, Г. Котломанітова, Н. Сивачук, С. Росовецький та ін. Постановка завдання. Необхідно охарактеризувати призначення та особливості застосування у вихованні та розвитку дітей дошкільного віку з родин учасників АТО та внутрішньо переміщених осіб усних народних творів для дітей, а саме: колискових пісень, забавлянок, примовок, пісеньказок, жартівливих пісень і небилиць. Виклад основного матеріалу. Діти з родин учасників АТО та внутрішньо переміщених осіб є надзвичайно психологічно вразливими, тому необхідно забезпечити їм емоційно комфортне середовище виховання і розвитку, сприяти відновленню емоційної стабільності та рівноваги. Колискова пісня є ефективним етнокультурним засобом подолання тривожних почуттів, які нерідко охоплюють дитину дошкільного віку, створення атмосфери любові, ніжності, затишку та заспокоєння у процесі її виховання та розвитку. За допомогою забавлянок, примовок, жартівливих пісень вихователь може створити невимушену позитивну атмосферу, і відповідно пришвидшити процес ресоціалізації дітей означених категорій у нових умовах або обставинах, організувати комфортне середовище для відновлення їхньої емоційної рівноваги. Для подолання негативних наслідків пережитих дітьми психотравмівних ситуацій, зняття стану внутрішньої напруженості, емоційної тривожності та подальшого формування в них емоційного стану внутрішньої рівноваги, бадьорості, доцільно використовувати пісні-казки. Допоміжним етнокультурним засобом створення невимушеного комунікативного середовища, подолання пригніченого емоційного стану дітей із родин учасників АТО і внутрішньо переміщених осіб є небилиці. Висновки. У процесі виховання та розвитку дітей дошкільного віку ефективним є використання усіх жанрів усної народної творчості, і зокрема дитячого фольклору. Особливого значення такі твори набувають у роботі з дітьми із родин учасників АТО і внутрішньо переміщених осіб, оскільки виступають продуктивним засобом їх соціокультурного виховання. Завдяки народним пісням, зокрема, колисковим, забавлянкам, примовкам, жартівливим пісням, пісням-казкам, небилицям створюється комфортне виховне середовище, в якому дитина ознайомлюється з музичною спадщиною рідного народу, формує свій музично-естетичний смак, розвиває мовленнєво-комунікативні здібності засобами рідної мови, відповідно збагачує свої знання про рідний край і виховується в національно-патріотичному дусі.
Вплив реалізації міждисциплінарних зв’язків на якість підготовки педагогів професійного навчання
(«Видавництво «Гілея», 2018) Титова, Н. М.
Актуальність теми дослідження. Проблема забезпечення міждисциплінарних зв’язків у закладах вищої освіти була предметом досліджень багатьох науковців, але і донині не втратила своєї актуальності у сучасній педагогічній науці. На всіх рівнях освіти відбуваються зміни, зокрема триває процес оновлення і затвердження стандартів педагогічної освіти на основі компетентнісного підходу, затверджені ліцензійні умови провадження освітньої діяльності (постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1187 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. № 347)), що розроблені відповідно до Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту» та «Про ліцензування видів господарської діяльності». Ключовою дефініцією у всіх означених стратегічних документах є якість підготовки особистості, у сфері вищої освіти – якість підготовки майбутнього фахівця. Уніфікація системи психолого-педагогічної підготовки педагогів професійного навчання з метою підвищення її якості передбачає міжнаукову інтеграцію засобами міждисциплінарних зв’язків. Постановка проблеми. Комплексне забезпечення міждисциплінарних зв’язків реалізовано в освітньому процесі підготовки фахівців освітнього ступеня «Бакалавр» галузі знань 01 Освіта/Педагогіка спеціальності 015 «Професійна освіта (за спеціалізаціями)» в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. У рамках держбюджетної теми «Теорія і технологія навчання у системі професійної освіти» (державний реєстраційний номер 0115U000552) творчим колективом було узагальнено та систематизовано досягнення теорії і практики професійної освіти, зокрема як результат даного дослідження опубліковані освітньо-професійні комплекси галузі знань 01 Освіта/Педагогіка спеціальності 015 Професійна освіта (за спеціалізаціями), згідно компетентнісного підходу і вимог до фахівця, що закладені в основу Болонського процесу та міжнародного Проекту Європейської Комісії «Гармонізація освітніх структур в Європі» (Tuning Educational Structures in Europe, TUNING). Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика реалізації міжпредметних та міждисциплінарних зв’язків у професійній освіті ґрунтовно представлена у дослідженнях таких відомих вчених, як Р. Гуревич, М. Корець, Н. Ничкало, В. Сидоренко, В. Стешенко, С. Ткачук, Д. Тхоржевський, О. Щербак та багатьох інших. Аналіз останніх публікацій свідчить про те, що в умовах модернізації вищої професійної освіти, процес реалізації міждисциплінарних зв’язків потребує більш детального дидактичного опрацювання, особливо для дисциплін психолого-педагогічного циклу. Постановка завдання. Завданням нашого дослідження є обґрунтування взаємозалежності міждисциплінарних зв’язків дисциплін психолого-педагогічного циклу та якості підготовки майбутніх педагогів професійного навчання в університетах. Виклад основного матеріалу. З 2012 року і по теперішній час на Інженерно-педагогічному факультеті Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова ведеться активна робота по впровадженню освітньої діяльності у сфері вищої професійної освіти. За 6 років було відкрито 9 спеціалізацій освітнього ступеня «Бакалавр» галузі знань 01 Освіта/ Педагогіка спеціальності 015 «Професійна освіта», а саме : харчові технології, технології виробів легкої промисловості, дизайн, деревообробка, готельно-ресторанна справа, комп’ютерні технології, економіка, документознавство, охорона праці. Спеціальність 015 «Професійна освіта (за спеціалізацією)» є бінарною (подвійною), спільною для всіх спеціалізацій є кваліфікація «3340 Педагог професійного навчання», що обумовлена успішною психологопедагогічною підготовкою студентів. Значення міждисциплінарних зв’язків у підготовці педагогів професійного навчання надзвичайно важливе, адже успішна їх реалізація дозволяє осмислити в подальшому полідисциплінарність та трансдисциплінарність, як стратегії тривалого і продуктивного розвитку наукового знання. Висновки. Оновлення змісту підготовки педагога професійного навчання має розпочатися з переосмислення методології формування сучасного фахівця, диверсифікації теоретичного і практичного навчання студента, миттєвої рефлексії на зміни, що відбуваються на ринку праці, професійної мобільності тощо. Отож, реалізація міждисциплінарних зв’язків в умовах педагогічної інтеграції позитивно вплине на якість психолого-педагогічної підготовки педагогів професійного навчання.
Глобалізація як передумова і контекст комплексного впливу на розвиток освіти
(«Видавництво «Гілея», 2018) Кондур, О. С.
Актуальність дослідження. Відзначається, що освіта повинна бути реконструйованою до вирішення завдань науково-технічної революції, а глобалізація і технологічна революція мають бути використані для радикальної перебудови освіти у напрямку її демократизації і прогресивних соціальних змін, оскільки у вирішенні цих проблем необхідно зробити освіту суспільним інститутом в інтересах соціальної більшості як це і пропонують представники сучасної педагогіки. Постановка проблеми. Усі процеси сучасної світової системи освіти функціонують в умовах глобалізації. Тому важливим є розглянути тенденції освіти та її моделі й інститутів у контексті глобалізованого суспільства сучасності та особливості взаємовідношення освіти і соціуму, людини і держав. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема глобалізації освіти розглядалась у працях С. Джілл, К. Ліссмана, Д. Козол, Б. Ліндсі, П. Кругмана, Д. Стігліца, Д. Варвік, М. Квик та інших. Теоретико-методологічними напрацюваннями з даного напрямку як основи дослідження є перш за все – критична педагогіка (сцієнтистська – К. Поппер, М. Фуко, П. Бурдье, Б. Бернштейн та радикальна – зокрема, Г. Маркузе, Г. Райхельт, А. Бадью, Д. Келлнер, С. Жижек, Ю. Габермас, Ч. Рейч, П. Фрейре, І. Ілліч, А. Жіро та інші); філософсько-педагогічні концепції вільної і демократичної освіти (С. Гессен, А. Нейл, а також Л. Дарлінг-Хаммонд, Е. Гутман, Т. Найт, У. Паркер, Д. Спрінг). Постановка завдання. Здійснити дослідження і системний аналіз змістовних, структурних і функціональних характеристик інституційного виміру інтернаціоналізації і трансформації систем освіти в умовах глобалізації у взаємозв’язку з методологічними напрацюваннями концепцій у контексті інституційних тенденцій суспільної практики, а також форм і можливостей її методологічного застосування. Виклад основного матеріалу. Стаття присвячена дослідженню процесів сучасної світової системи освіти в умовах глобалізації. Розглядається вплив тенденцій глобалізації на процеси в суспільствах в умовах трансформації транзитивних систем. Обґрунтовується необхідність плюралізму парадигм при розробці нових підходів до предмету освіти. Висновки. Головним фактором глобалізації є вільний рух товарів (у тому числі, освітніх, наукових, інноваційних) та фінансового капіталу. Це пояснюється тим, що люди, які потребують соціального забезпечення, не можуть залишити свою країну, а фінансовий капітал, задіяний у системі соціального страхування, навпаки, може.
До питання про використання педагогічних технологій у роботі з навчання дітей молодшого дошкільного віку іноземної мови
(«Видавництво «Гілея», 2018) Мордоус, І. О.; Куценко, І. М.
Актуальність дослідження. Оскільки мова – це засіб комунікації, формування світогляду та розвитку особистості, а іноземна мова дозволяє збагатити ці процеси, виникає необхідність удосконалення процесу ознайомлення дітей з останньою. Значущість дослідження полягає в тому, що навчання дітей іноземної мови на даному етапі розвитку суспільства є однією з важливих проблем сучасної дошкільної освіти. Суспільство виховує прогресивних дітей, тому саме на даному етапі становлення України, як незалежної та самостійної держави, постає актуальним використання інноваційних технологій, як сучасного засобу розвитку дитини. Саме молодший дошкільний період є найкращим для початку вивчення іноземної мови, яка є невід’ємною ланкою розвитку країни та створенням можливостей розвитку особистості. Постановка проблеми. Як доводить ряд досліджень, використання інноваційних технологій в освітньому процесі дозволяє інтенсифікувати навчально-пізнавальну діяльність. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання підвищення ефективності ознайомлення дітей дошкільного віку з основами іншомовного спілкування постало предметом наукового пошуку багатьох авторів, серед них: Н. Барбелко, А. Басіна, Т. Гуревич, І. Зимня, І. Мірошник, О. Протасова, С. Соколовська, Т. Шкваріна, В. Щебедина. Окремо розглядалося питання застосування інноваційних підходів у роботі з дітьми, зокрема такими науковцями: Дж. Ашер, І. Баринкіна, Н. Вершкова, С. Гунько, Л. Гусак, Г. Доман, Х. Дорон, О. Єфименко, М. Зайцев, С. Лупан, Н. Маркова, М. Монтессорі, Ю. Рудник. Постановка завдання. Не зважаючи на доведений науковцями факт позитивного впливу навчання дітей іноземної мови в дошкільний період дитинства на загальний когнітивний розвиток і подальші успіхи, потребують ретельного, науково обґрунтованого підбору шляхи організації окресленого процесу в роботі з дітьми молодшого дошкільного віку, що обумовлено їх психофізіологічними особливостями розвитку. Виклад основного матеріалу. Багато авторів вважають дошкільний вік винятково «чутливим» до сприйняття та відтворення мови. Розвиток рідної мови передує розвитку іноземної і дає підґрунтя для оволодіння другою мовою. Крім того, відбувається інтенсивний розвиток всіх фізичних та психічних процесів, які «підлаштовуються» під середовище, що оточує дитину, що, в свою чергу, дозволяє природнім шляхом ознайомити дітей з основами іншомовного спілкування. Врахування вищезазначеного особливо важливе у роботі з дітьми молодшого дошкільного віку, адже механізм їх психофізіологічного розвитку надзвичайно вразливий. В даному випадку використання педагогічних технологій слугує його урізноманітненню, що стимулює і його пришвидшенню. Проте, не всі запропоновані сучасними педагогами інноваційні технології розраховані на роботу з дітьми молодшого дошкільного віку або адаптовані до такої. Висновки. Для молодшого дошкільного віку характерне мимовільне сприйняття та запам’ятовування мовлення, як рідного, так і іноземного. Враховуючи психологічні можливості даної вікової групи, можна зробити висновок, що іноземна мова, вивчена саме в цей віковий період, сприймається легко та невимушено і засвоюється без додаткових зусиль з боку дитини за умови методично грамотної організації даного процесу. На сучасному етапі актуальності набуває питання навчання дітей дошкільного віку саме на засадах інноваційних технологій, які виступають ефективним засобом в умовах особливостей розвитку дітей даної вікової категорії.
Направленность высшего образования на формирование личности интеллигента
(«Видавництво «Гілея», 2018) Гловацкая, Е. П.
Актуальность темы исследования. Современное украинское общество оказалось перед угрозой исчезновения слоя интеллигенции, который традиционно является хранителем и творцом науки, искусства, системы традиций и творчества в целом. Таким образом, под угрозу становится само выживание отечественной культуры. Задача по спасению ситуации видится выполнимой со стороны института образования. Постановка проблемы. В статье поставлена проблема определения значения интеллигенции для культуры и ее сохранения в сегодняшних условиях путем направленности вузов на формирование личности интеллигента. Анализ последних исследований и публикаций. В ходе написания статьи затронуты вопросы формирования личности, для изучения которых проанализированы указанные среди источников работы П.Н. Афанасьева, В. В. Бойченко, С. И. Плаксия, Ж.Т. Тощенко, А. В. Шиловцева, а также закон Украины об образовании. В изучении вопроса определения понятия интеллигенции, ее роли в отечественной культуре анализировались исследования Н.В. Латовой, Д.С. Лихачева, Л. Е. Гринина, Н. Моисеева, Р. Минзарипова, Н. Назаровой, А. Соколова. Затронут и феномен исчезновения нравственной составляющей культуры на западе, рассмотренный в трудах М. Мид как переход к префигуративной культуре. Постановка задачи. Работа ставит цель определения значения интеллигенции для украинского современного общества, а также обоснования актуальности задачи вуза по формированию интеллигентных выпускников. Изложение основного материала. Для определения сущности «интеллигент» используется анализ противопоставления понятий «интеллигент и интеллектуал». В процессе выявляются отличительные признаки интеллигента, среди которых упоминаются: стремление к постоянному самосовершенствованию, к творчеству и познанию, самостоятельность мышления, зрелость решений, постоянное обогащение и систематизация мировоззрения, честь, верность слову, интерес к истории и культуре, критический взгляд на политические и экономические процессы, веротерпимость и уважение к окружающим, добросовестный труд, желание понять другого, принести максимум пользы. Интеллигенция предстает не только как слой людей, занятых умственной деятельностью, но может включать и работников физического труда (рабочая интеллигенция). В современных условиях ускоренного темпа жизни и роста конкуренции на дотрудовой стадии развития личности, более привлекательным ей может показаться образ не интеллигента, а интеллектуала, и приоритеты часто смещаются в сторону быстрого и наиболее легкого пути приобретения востребованной и высокооплачиваемой профессии. Часто этот путь видится в сокращении воспитательного и социогуманитарного компонентов высшего образования. Тем более, для власти это оказывается экономичнее. Такое образование сможет обеспечить интеллектуальный слой, но не интеллигенцию. Если смоделировать общество будущего без интеллигенции, то уже можно предсказать ассимиляцию украинской культуры в общемировой культуре и, в конце концов, ее отмирание. Этот процесс уже был описан М. Мид в ходе ее исследования формирования американской культуры мигрантами из европейских государств, которую она оценивает как «префигуративную», лишенную авторитета старших поколений и многих других традиционных ценностей. Выводы. Социологи принимают такие процессы как данность и не дают им личностной оценки. Если же в качестве «гражданина» встать на сторону защиты и обеспечения выживания отечественной культуры, то придется признать важность направленности высшего образования на формирование и восстановления слоя интеллигенции. Для этого необходимо принять направленность на формирование личности интеллигента с использованием воспитательных и социогуманитарных составляющих образования.
Об’єкт, предмет богослов’я та його розмежування з іншими сферами знання про релігію
(«Видавництво «Гілея», 2018) Хромець, Віталій Леонідович
Актуальність дослідження. Актуальність теми дослідження викликана та пов’язана з необхідністю розмежування поняття богослов’я та релігія, цього потребує сучасний науковий дискурс та теоретична і практична практика у переломленні з сучасною нормативно-правовою базою, яка зазнала змін, щодо підготовки фахівців зі спеціальності «Богослов’я» та визнання дипломів вищих закладів духовної освіти та можливості їх акредитації та ліцензування. Вартим уваги є і концептуалізація понять богослов’я та релігія для наукового дискурсу в практичній та теоретичній площині, а також в розрізі історичного контексту. Постановка проблеми. Важливість конкретизації дефініцій є важливою складовою розвитку науки богослов’я в Україні та світі, в даному контексті набуває значення та важливості виокремлення відмінностей богослов’я від релігії, та релігії від богослов’я, даний аспект пов'язаний з тим процесом, який характеризується нетривалим періодом розвитку богослов’я в Україні з часів її незалежності. Вплив також та почасти нерозуміння даних понять викликано атеїстичним минулим та прагненням знищити богослов’я як науку. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню етимології слова «релігія» та визначенню категоріального апарату пов’язаного з богослов’ям та релігією присвячені праці таких вчених, як: Марк Тулій Цицирон, Луцій Цецилій Фірміан Лактанцій, Аврелій Августин, Ф. Козирев, В. Шохін, Й.Х.Г. Шуман, Ж. Марітен, К. .Ясперс, М. Бубер, А. Уайтхед, Ч. Хартсхорн, В. Соловйов, О. Флоренський ранній, Н. Бердяєв та інші. Постановка завдання. Здійснено спробу окреслити спільні та відмінні риси понять богослов’я та релігії, навести дослідження вітчизняних до зарубіжних вчених з даного питання та зазначити історичний розвиток даних понять. Виклад основного матеріалу. Виклад основного матеріалу поділяється на дві частини: перша частина дослідження присвячена об’єкту, предмету богослов’я та визначенню самого поняття богослов’я, друга частина дослідження деталізує розмежування богослов’я в контексті інших сфер знання про релігію Висновки. Отже, на сучасному етапі слід розмежовувати конфесійне та не конфесійне богослов’я (історично першою формою неконфесійного богослов’я є філософське богослов’я). Від богослов’я слід відрізняти інші галузі знання об’єктом вивчення яких є релігія, це філософія релігії, яка є філософською позаконфесійною дисципліною, яка досліджує релігію виключно з позицій філософської раціональності. Це релігійна філософія, яка за змістом, проблематикою та мовою нагадує богослов’я, але результати творчої діяльності релігійних філософів є нереципійовані конфесією як власне вчення.
Проектування фахівця майбутнього у процесі професійно-педагогічної підготовки в університеті
(«Видавництво «Гілея», 2018) Гуменюк, Т. Б.
Актуальність теми дослідження. Місія університету є виховання еліти країни, утвердження цінностей, норм, традицій, практик та намірів, що складають моральне ядро людини, здатної до майбутніх перетворювальних процесів у світі. Сьогодні на порядок денний ставляться питання про перехід до нового етапу цивілізаційного розвитку, що ґрунтується на радикальній зміні цінностей і цілей людства, а також векторності й змістовності різних сфер людської життєдіяльності [9]. Тому модернізація, реформування, перебудова освіти виступає неперервним процесом як у всьому світі так і в Україні. Постановка проблеми. Реформи, інновації в системі вищої професійної освіти необхідні для розвитку фахівця майбутнього, здатного вирішувати проблеми цивілізаційного та екологічного характеру. Конструктивною ідеєю в даному аспекті є ідея випереджаючої вищої професійної освіти. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у розробку концепції випереджаючої освіти зробили такі вчені, як П. Анохін [4], С. Батишев, Б. Бим-Бад [5], В. Горшенін, К. Колін [16], П. Новиков [20], А. Субетто, та ін. Метою науковців А. Урсула, Н. Мамедова, Е. Гiрусова, М. Трифонової [25] було створити модель освітньої системи, здатної вивести людство з кризового стану, адаптувавши освіту до нової моделі цивілізаційного розвитку. Представник філософської думки Горбань О. [9] розглядає випереджаючу освіту як модель освітньої системи, яка набуває двох нових глобальних функцій: перша – неогуманістична, спрямована на виживання і постійний розвиток усього людства; друга – екологічна, яка акцентує увагу на збереженні біосфери та природи загалом, забезпеченні сприятливих екологічних умов і ресурсів. Ряд учених (В. Зуев, Н. Саблукова, Н. Соколова та ін.) відзначають, що для реалізації проекту випереджаючої освіти необхідно розробити новий зміст та запропонувати інноваційні освітні технології з метою підготовки фахівця майбутнього. Постановка завдання. З метою проектування фахівця майбутнього обґрунтувати та запропонувати змістове та технологічне забезпечення процесу його професійнопедагогічної підготовки на принципах випереджаючої освіти. Виклад основних матеріалів. Сьогодні Україні необхідне утвердження нової ролі вищої освіти, яку вона відіграє в країнах Європи, де університети є джерелом поширення нових знань та окреслення майбутніх інтелектуальних орієнтирів для суспільства, піднімають значущість загальнолюдських цінностей. У сприятливих умовах академічної свободи, яку університети отримали за новим Законом України «Про вищу освіту», враховуючи глобальні проблеми розвитку цивілізації та збереження біосфери є можливість реалізації проекту випереджаючої освіти. Для цього пропонується впровадження в систему вищої професійно-педагогічної освіти блоку наукових дисциплін загальної підготовки, а саме: «Філософія», «Основи економічної теорії», «Загальна теорія систем», «Глобалістика», «Ноосферологія», «Соціально-екологічна безпека життєдіяльності», «Фундаментальні основи інформатики», «Наука, техніка і технології», зміст яких та інноваційні освітні технології його реалізації може забезпечити формування загальної компетентності фахівця майбутнього. Висновки. Отже, сьогодні створено умови для реалізації нових освітніх проектів та виведення університетів на передові позиції європейської вищої освіти. Академічна свобода ЗВО дає можливість реалізувати проект випереджаючої вищої професійно-педагогічної освіти, яка націлена на підготовку фахівця майбутнього, здатного мислити та діяти на рівні загальнолюдських цінностей та екологічних проблем на Землі. Запропоновані зміст та технології навчання здобувачів вищої освіти в подальшому потребують обговорень та дискусій, а також експериментальної апробації у ЗВО, які зацікавлені у реалізації нових освітніх підходів та орієнтовані на європейський вектор розвитку.
Формування навичок професійного фонаційного дихання на основі методичних прийомів та комплексної системи вправ у класі сценічної мови
(«Видавництво «Гілея», 2018) Коленко, А. В.
Актуальність дослідження. Сучасна творча освіта потребує створення інтегрованої системи вправ, яка включала б класичні мовноголосові та сучасні словесно дієві вправи і тренінги, зокрема на вироблення навичок правильного фонаційного дихання. Постановка проблеми. Невміння керувати своїм диханням призводить до швидкої перевтоми голосотворчого апарату. Розвинене фонаційне дихання, є основою народження живого дієвого слова на сцені і надзвичайно важливим елементом професійної акторської майстерності. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У багатьох науково-педагогічних та методичних дослідженнях пропонуються різноманітні вправи для розвитку сценічної мови. Серед них праці Баженова Н., Бурлуцького А., Герца І., Гладишевої А., Грицан Н., Євдокимової В., Кусяк І., Лавріненко О., Лимаренко Л., Наконечної О., Нечаєнко Т., Раденко Ю., Стадніченко Н., Прянішнікова О., Черкашина Р., Чорної К., Юдова М., Васильєва Ю., Мейзнер С., Чаббак І., Мосса Л., Мейндла Е., Раскіна Д., Моріса Е. , Файна Г. та інші. Постановка завдання. Душевне хвилювання, неправильна постава, контрольоване дихання з боку великої мускулатури викликають затиски і розлад артикуляційно-резонаторної системи. Їх усунення – основне завдання дихального тренінгу в процесі навчання сценічній мові. Подані в статті вправи з дихання допомагають вирішити ці проблеми. Виклад основного матеріалу. Від дихання залежить краса, сила і легкість голосу, багатство динамічних відтінків, музикальність та мелодійність мовлення. Для оволодіння фонаційним діафрагмально-реберним (змішаним) диханням необхідно натренувати всі м’язи, які беруть участь у дихальному процесі: діафрагму, нижні черевні і міжреберні м’язи. Саме таке дихання вважається правильним, оскільки воно найповніше насичує легені повітрям, забезпечує еластичну роботу м’язів діафрагми, дозволяє виголошувати тривалі промови. При такому диханні актор не перевтомлює голосові зв’язки, вимовляє слова голосно й виразно. Висновки. Подана система вправ сприяє розкріпаченню дихального апарату, зняттю емоційних та інтелектуальних затисків, удосконалює володіння фонаційним диханням та розмовним голосом, допомагає досягти високого рівня дикційної майстерності та нормативності. Кожна вправа передбачає імпровізацію та варіативність у її виконанні.
Інтелект і мислення в концептах сучасної епістемології
("Видавництво "Гілея", 2018) Гальченко, М. С.
Актуальність дослідження. Сучасні дискусії про знання в умовах інформаційного світу демонструють зростаючу актуальність питання про філософський і освітній статус концепції когнітивності, в контексті якої визначають можливості інтелекту і діяльності мислення. Зростання кількості когнітивних теорій в останній час показує необхідність аналізу їх взаємозв’язку з процесом пізнання і продуктивним мисленням. Постановка проблеми. В чому полягає сенс когнітивності в процесах розвитку сучасних епістемологічних дискурсів, центральне місце в яких належить питанням інтелекту, його відношення зі структурами життєдіяльності, мисленням і спілкуванням індивідів? Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема когнітивності в останні роки привернула увагу ряду вітчизняних і зарубіжних дослідників. Її вивченню присвячені роботи Р. Болбакова, В. Раєва, В. Нечаєва, Ф. Крейка, П. Цвєткова, М. Зав’ялової, І. Соловйова, Дж. Лакоффа, Т. Хілла, Г. Говарда та інших. Окреме місце займають роботи Ю.Шилкова, К.Лоренца, К.Поппера, У.Мотурано, Ф. Варели та інших по вивченню інтелекту в когнітивному процесі. Постановка завдання. В результаті динаміки розвитку суспільства, заснованого на знаннях, інформації, творчості, виникає необхідність аналізу процесу діяльності мислення в структурах когнітивності, які являють собою складні внутрішні механізми. Водночас пізнання і продуктивне мислення є постійними процесами конструювання світу в системах соціального життя і міжіндивідуального спілкування. В межах статті визначено завдання виявити основні стратегії розвитку інтелекту та мислення в процесах когнітивності. Виклад основного матеріалу. Епістемологічні структури не постають усвідомленим змістом мислення, проте вони визначають його конкретну форму. Даний феномен характерний як для повсякденного, так і наукового мислення. Зростання кількості когнітивних теорій виявляє їх соціальний аспект, зв’язок з бергсонівською теорією антиінтелектуального інтуїтивізму. Адаптація інтелекту до соціальної історії забезпечила мислення внутрішньою структурою у відповідності реаліям зовнішнього світу. Важливе значення у дослідженні когнітивності має концепція «автопоезису» – теорії самовідтворення живих систем. Це перша наукова теорія, що долає поділ розуму і матерії. Когнітивні передумови діяльності мислення слугують засобами міждисциплінарного співробітництва щодо його складних і суперечливих процесів. Висновки. Абстрактний характер інтелекту, який досягає свого найбільш повного вираження в науковому пізнанні і культурі, знаходить реалізацію в мисленні. Воно є результатом тривалої еволюції людства. Системне вивчення інтелекту і мислення породило міждисциплінарний розгляд «когнітивістики» на всіх рівнях теорії і конкретного життя. Продуктивність мислення при вирішенні глобальних проблем людського існування залежить від конкретних способів спілкування та діяльності індивідів.

Browse

Browsing Випуск 5 by Title