Destabilising binary oppositions in Anthony Doerr’s “All the Light We Cannot See”: synergetic, thanatological and cognitive perspectives

This article examines the instability and semantic permeability of fundamental binary oppositions in Anthony Doerr’s “All the Light We Cannot See”. Employing a synergetic approach in conjunction with cognitive poetics, sensory narratology, and thanatological studies, the paper analyses the oppositional structures of light/darkness, childhood/adulthood, individual/collective, and duty/morality. Rather than functioning as fixed conceptual categories, these oppositions emerge as dynamic and mutually interdependent constructs whose boundaries are repeatedly destabilised by the experience of war. Particular attention is devoted to the representation of death and the transformation of the categories of life and future under the conditions of World War II. The article argues that A. Doerr’s narrative constructs a polyphonic thanatological discourse in which death acquires multiple symbolic manifestations conditioned by individual consciousness and cultural memory. The study further demonstrates that sensory experience – especially tactile and olfactory perception – constitutes an essential epistemological principle within the novel and contributes to the formation of a distinctive synesthetic mode of representation. The ambivalent nature of scientific knowledge is likewise explored through the opposition between cognition and destruction. By integrating insights from comparative literature, trauma studies, and cognitive literary criticism, the paper demonstrates that A. Doerr’s novel challenges rigid dichotomous thinking and proposes a more fluid understanding of ethical, existential, and epistemological categories.

У статті досліджено нестабільність і семантичну проникність базових бінарних опозицій у романі Ентоні Дорра “All the Light We Cannot See” («Усе те незриме світло»). За допомогою синергетичного підходу в поєднанні з когнітивною поетикою, сенсорною наратологією та танатологічними студіями автор аналізує опозиційні структури світло / темрява, дитинство / дорослість, індивідуальне / колективне й обов’язок / мораль. На відміну від усталених концептуальних категорій, ці опозиції постають як динамічні й взаємозалежні конструкти, межі яких постійно розмиваються під впливом воєнного досвіду. Особливу увагу приділено репрезентації смерті та трансформації категорій життя і майбутнього в умовах Другої світової війни. Обґрунтовано, що художній наратив Е. Дорра формує поліфонічний танатологічний дискурс, у якому смерть набуває множинних символічних виявів, зумовлених індивідуальною свідомістю та культурною пам’яттю.
Дослідження також доводить, що сенсорний досвід – насамперед тактильне й ольфакторне (нюхове) сприйняття – виступає одним із ключових епістемологічних принципів роману та сприяє формуванню своєрідної синестезійної моделі художньої репрезентації. Амбівалентна природа наукового знання розглядається крізь призму опозиції пізнання / руйнування, що демонструє його неоднозначну роль у воєнному контексті. За допомогою інтеграції підходів компаративістики, trauma studies (студій травми) та когнітивної літературної критики у статті доведено, що роман Е. Дорра руйнує жорсткі дихотомічні моделі мислення і пропонує більш гнучке осмислення етичних, екзистенційних і епістемологічних категорій.