Наукова спільнота в мережевому суспільстві : модель нормативної дифракції

У статті досліджено трансформацію наукової спільноти під впливом мережевих структур та цифрових технологій крізь призму еволюції інституційних норм наукової діяльності. Проаналізовано діалектичне протиріччя між мертонівськими нормами науки (CUDOS: спільність, універсалізм, безкорисливість, організований скептицизм), що сформувалися у контексті індустріального суспільства, та новими нормативними структурами, породженими мережевим суспільством і рухом до відкритої науки. Запропоновано авторську модель «нормативної дифракції» – процесу, за якого класичні інституційні норми науки не руйнуються, а розщеплюються під впливом мережевих комунікацій на спектр взаємодоповнювальних практик з різним ступенем відкритості та інституційної легітимності. На відміну від концепцій нормативної амбівалентності та нормативного дисонансу, що фіксують бінарну опозицію норми й контрнорми, запропонована модель описує множинність практик на рівні інституційної інфраструктури та обґрунтовує механізм розщеплення: його конфігурацію задає мережева структура наукової комунікації. Виокремлено чотири типи дифракції, що відповідають нормам спільності, універсалізму, безкорисливості та організованого скептицизму, кожен з яких породжує власний спектр практик з неоднаковим діапазоном легітимності. Показано, що рух до відкритої науки (Plan S, FAIR-принципи, Diamond Open Access, препринтні сервери) не є банальним розширенням мертонівської норми спільності, а становить якісно нову нормативну систему, де межі між виробництвом, верифікацією та дисемінацією знання розмиваються. Обґрунтовано, що ключовим викликом для наукової спільноти є не вибір між закритою та відкритою моделями, а формування епістемічного управління як механізму координації розщеплених нормативних практик. Результати дослідження розвивають філософське осмислення мережевого суспільства та мають значення для науковознавства, філософії науки та політики у сфері наукових досліджень.

The article examines the transformation of the scientific community under the influence of network structures and digital technologies through the prism of evolving institutional norms of scientific activity. The dialectical contradiction between Mertonian norms of science (CUDOS: communalism, universalism, disinterestedness, organized skepticism), formed in the context of industrial society, and new normative structures generated by the network society and the Open Science movement is analyzed. The author proposes the model of “normative diffraction” is a process whereby classical institutional norms of science do not collapse but are diffracted under the influence of network communications into a spectrum of complementary practices with varying degrees of openness and institutional legitimacy. Unlike the concepts of normative ambivalence and normative dissonance, which register a binary opposition of norm and counter-norm, the proposed model describes a multiplicity of practices at the level of institutional infrastructure and accounts for the mechanism of splitting: its configuration is set by the network structure of scientific communication. It is shown that the Open Science movement (Plan S, FAIR principles, Diamond Open Access, preprint servers) is not a simple extension of the Mertonian norm of communalism but constitutes a qualitatively new normative system where the boundaries between knowledge production, verification, and dissemination are blurred. It is argued that the key challenge for the scientific community is not the choice between closed and open models but the formation of epistemic governance as a mechanism for coordinating diffracted normative practices. The findings develop the philosophical understanding of network society and are relevant to science studies, philosophy of science, and research policy.