Загальні засади сучасного соціального вчення Константинопольського патріархату

У статті розглядаються богословські основи сучасного православного соціального вчення, вираженого у декларації Константинопольського патріархату «За життя світу. На шляху до соціального етосу Право-славної Церкви», опублікованій 2020-го року. Ця соціальна доктрина вперше в історії повністю відмовилася від концепції симфонії Церкви з державою, нацією, громадянським суспільством, радикально повертається до основ євангельської моралі та робить фундаментом для всіх роздумів визнання абсолютної гідності особистості як покликаної до богоспілкування. Якщо для патристичної думки богоспілкування і святість були завершенням складного шляху морального і духовного розвитку людини, то для сучасної теології причетність до Бога та спілкування з ним є умовою можливості бути людиною і християнином. Моральний розвиток особистості як розкриття потенціалу людської природи і досягнення богоподібності для соціальної доктрини Константинопольського патріархату, як і для православних богословів початку XXI століття, нерозривно пов’язаний із богоспілкуванням, любов’ю, святістю, надприродною причетністю до трансцендентного. Доведено, що більш ґрунтовний аналіз єдності елементів природного і надприродного в онтології та гносеології виявляє додаткові підстави для повернення до новозавітних уявлень про святість життя всіх християн, а не лише окремих аскетів.

The article examines the theological foundations of modern Orthodox social teaching, expressed in the declaration of the Patriarchate of Constantinople “For the Life of the World. On the Path to the Social Ethos of the Orthodox Church”, published in 2020. This social doctrine, for the first time in history, completely abandoned the concept of a symphony of the Church with the state, nation, and civil society, radically returns to the foundations of evangelical morality and makes the recognition of the absolute dignity of the individual as called to communion with God the foundation for all reflections. If for patristic thought, communion with God and holiness were the completion of the complex path of a person’s moral and spiritual development, then for modern theology, involvement in God and communication with him are a condition for the possibility of being a person and a Christian. The moral development of the personality as the disclosure of the potential of human nature and the achievement of godlikeness for the social doctrine of the Patriarchate of Constantinople, as well as for Orthodox theologians of the early 21st century, is inextricably linked with communion with God, love, holiness, supernatural involvement in the transcendent. It is proved that a more thorough analysis of the unity of the elements of the natural and supernatural in ontology and epistemology reveals additional grounds for returning to the New Testament ideas about the holiness of the life of all Christians, and not only of individual chosen ascetics.