Дистанційне навчання як форма забезпечення підготовки вчителів-логопедів у релокованих закладах вищої освіти

Актуальність статті зумовлена тим, що повномасштабне російське вторгнення спричинило релокацію значної кількості закладів вищої педагогічної освіти, унаслідок чого дистанційне навчання перетворилося на системотвірний елемент підготовки вчителів-логопедів. Мета статті – теоретично обґрунтувати роль дистанційного навчання як організаційно-методичної форми забезпечення якісної підготовки вчителів-логопедів у релокованих закладах вищої освіти. Використано методи аналізу, синтезу, систематизації та узагальнення наукових, нормативно-правових і публіцистичних джерел, порівняльний аналіз; враховано зарубіжні дослідження логопедичної телепрактики й телесупервізії. Схарактеризовано релокацію закладів вищої освіти як чинник трансформації освітнього середовища, наведено приклади закладів, що продовжують підготовку логопедів, розкрито специфіку такої підготовки. Систематизовано організаційно-методичні шляхи подолання труднощів дистанційної практичної підготовки: поєднання синхронних і асинхронних форм навчання, мережева взаємодія закладів, дистанційне супервізорство практики, індивідуалізація освітніх траєкторій, методичний і психологічний супровід. Установлено, що дистанційне навчання в умовах релокації виконує не лише компенсаторну, а й розвивальну функцію, розширюючи доступ здобувачів до освітніх ресурсів.

The purpose of the article is to substantiate theoretically the role and place of distance learning as an organisational and methodological form of ensuring high-quality training of speech and language therapists at higher education institutions operating under forced relocation. The relevance of the problem stems from the fact that Russia’s full-scale invasion caused the relocation of many higher pedagogical education institutions from temporarily occupied and frontline territories; consequently, distance learning has turned from a supplementary mode into a system-forming element of the educational process. The study employs analysis, synthesis, systematisation and generalisation of scientific, legal and journalistic sources, as well as comparative and terminological analysis; foreign research on speech therapy telepractice and telesupervision is taken into account. Relocation is characterised as a factor transforming the educational environment; examples of relocated institutions that continue to train speech and language therapists are given; the specific nature of such training, which combines theoretical and practice-oriented (remedial) components, is revealed. The difficulties of organising distance-based practical training are identified and ways of overcoming them are systematised: combining synchronous and asynchronous learning, network cooperation between relocated and host institutions, remote supervision of practice, the use of specialised digital tools, individualisation of learning pathways, and methodological and psychological support for participants in the educational process. It is established that under relocation distance learning performs not only a compensatory but also a developmental function, expanding students’ access to educational resources regardless of their location, while requiring special organisational and methodological conditions that take into account the specifics of speech and language therapy. Further research should focus on empirical verification of the effectiveness of the identified approaches.