Особливості забезпечення соціального захисту працівників з інвалідністю, які працюють на об’єктах критичної інфраструктури

У статті досліджено особливості забезпечення соціального захисту працівників з інвалідністю, які працюють на об’єктах критичної інфраструктури. Обґрунтовано, що правовий статус цієї категорії працівників формується на перетині загальних трудових гарантій, спеціальних гарантій соціального забезпечення осіб з інвалідністю та вимог безперервного функціонування критичної інфраструктури. Наголошено, що в умовах повномасштабної війни працівники енергетики, транспорту, медицини, зв’язку, аварійно-рятувальних служб та інших критичних секторів можуть зазнавати поранень, контузій, професійних ушкоджень та інших негативних наслідків, що призводять до інвалідності. У зв’язку з цим ефективність їхнього соціального захисту має оцінюватися не лише за формальною наявністю пільг чи компенсацій, а й за здатністю правового механізму забезпечити збереження трудового потенціалу, адаптацію робочого середовища, реабілітацію та повернення до праці. Визначено ключові проблеми у цій сфері, зокрема: неспроможність правового механізму своєчасно враховувати зростання кількості працівників критичної інфраструктури з інвалідністю; недостатність узагальнених даних про такі випадки; складність підтвердження причинного зв’язку між ушкодженням здоров’я та виконанням трудових обов’язків; процедурну ускладненість доступу до одноразової грошової допомоги; відсутність безперервності між лікуванням, реабілітацією, встановленням інвалідності, професійним перенавчанням і поверненням до роботи. Зроблено висновок, що подолання цих проблем потребує формування спеціалізованого, адресного й міжвідомчо узгодженого механізму соціального захисту, здатного забезпечити своєчасні виплати, адаптацію робочих місць, координацію дій роботодавців, медичних, реабілітацій-них і соціальних установ, а також реальне збереження зайнятості й трудового доходу таких працівників.

The article examines the specific features of social protection for workers with disabilities employed at critical infrastructure facilities. It argues that their legal status is formed at the intersection of general labour guarantees, special social security guarantees for persons with disabilities, and the requirements arising from the uninterrupted operation of critical infrastructure. It is emphasised that, in the context of the full-scale war, workers in energy, transport, healthcare, communications, emergency and rescue services, and other critical sectors may sustain wounds, concussion injuries, occupational injuries, and other forms of harm resulting in disability. Accordingly, the effectiveness of their social protection should be assessed not only by the formal existence of benefits or compensation, but also by the capacity of the legal mechanism to preserve labour potential, adapt the working environment, ensure rehabilitation, and support a genuine return to work. The main problems identified include the inability of the current legal mechanism to respond promptly to the growing number of such workers; the lack of consolidated data on these cases; the difficulty of proving a causal link between harm to health and employment duties; the procedural complexity of access to one-off financial assistance; and the absence of continuity between treatment, rehabilitation, disability assessment, professional retraining, and return to work. It is concluded that these problems require a specialised, targeted, and inter-institutionally coordinated mechanism of social protection capable of ensuring timely payments, workplace adaptation, coordination between employers and medical, rehabilitation, and social institutions, and the effective preservation of employment and labour income for such workers.