Репрезентативність складу присяжних як гарантія належної реалізації народної участі у правосудді

У статті досліджено репрезентативність складу присяжних як юридично значущу характеристику механізму безпосередньої участі громадян у здійсненні правосуддя. Метою статті є з’ясування юридичного змісту репрезентативності, її співвідношення з представництвом, випадковістю добору, неупередженістю та суспільною довірою, а також визначення критеріїв оцінювання формування вихідного корпусу кандидатів у присяжні в Україні. Обґрунтовано, що репрезентативність не означає пропорційного відтворення соціально-демографічної структури суспільства у конкретній колегії та не надає присяжному представницького мандата. Доведено, що випадковість добору є необхідною, але недостатньою передумовою репрезентативності, оскільки відбір із попередньо звуженого вихідного корпусу кандидатів у присяжні не усуває дефектів його формування. Проаналізовано чинний порядок формування списків присяжних в Україні та релевантні підходи, сформовані у зарубіжній судовій практиці й доктрині. Встановлено, що попередня згода громадянина на включення до списку присяжних створює нормативний ризик самовідбору, а законодавчі критерії доступу, підстави увільнення та матеріально-трудові гарантії можуть впливати на широту фактичної участі громадян. Здійснено комплексне розмежування репрезентативності, представництва, випадковості та неупередженості, а статистичну перевірюваність послідовних етапів формування вихідного корпусу кандидатів у присяжні визначено як гарантійний елемент народної участі у правосудді. Запропоновано розширення вихідного корпусу кандидатів у присяжні, наступний автоматизований випадковий добір, обґрунтовані підстави увільнення, належні гарантії участі та знеособлений статистичний моніторинг. Зроблено висновок, що репрезентативність має забезпечувати реальну й порівнянну можливість участі широкого кола громадян у правосудді, а не наперед визначений соціальний склад конкретної колегії.

The article examines the representativeness of jury composition as a legally significant feature of direct public participation in the administration of justice. The aim is to clarify its legal meaning, its relationship with representation, random selection, impartiality and public trust, and the criteria for assessing the formation of the source pool of prospective jurors in Ukraine. It argues that representativeness does not require proportional reproduction of the socio-demographic structure of society in a particular jury and does not confer a representative mandate on a juror. Random selection is necessary but insufficient because selection from an already narrowed source pool of prospective jurors cannot remedy defects in its formation. The article analyses the current Ukrainian rules governing jury lists and relevant approaches developed in foreign case law and legal scholarship. Prior consent to inclusion in a jury list is identified as creating a normative risk of self-selection, while eligibility criteria, grounds for excusal and material and employment guarantees may affect the breadth of citizens’ actual participation. The study distinguishes representativeness from representation, random selection and impartiality and treats statistical verifiability of successive stages of source-pool formation as a safeguard of public participation in justice. Further reform should broaden the source pool of prospective jurors, retain subsequent automated random selection, provide justified grounds for excusal and adequate participation guarantees, and introduce anonymised statistical monitoring. The article concludes that representativeness should secure a genuine and comparable opportunity for a broad range of citizens to participate in the administration of justice rather than guarantee a predetermined social composition of a particular jury.