Культура консьюмеризму в контексті глобалізаційних процесів: антропологічна перспектива

У дисертаційній роботі виявлено та філософськи обґрунтовано фундаментальну онтологічну інверсію сучасного світоустрою, яка полягає у радикальному переході від економіки матеріальних речей до економіки знаків, симулякрів та ефемерних вражень. Доведено, що класичний марксистський «товарний фетишизм», за якого реальні соціальні відносини маскувалися під відносини між речами, зазнав докорінної мутації в умовах постмодерної гіперреальності, теоретично окресленої Ж. Бодрійяром. Сучасний суб’єкт більше не купує фізичні об’єкти заради їхньої утилітарної чи безпосередньої споживчої вартості, натомість він споживає статусні меседжі, естетизовані культурні коди та ілюзорні варіативи ідентичності. Ринок здійснив безпрецедентну дематеріалізацію споживання, перевівши фокус на тотальну комерціалізацію людського досвіду, афектів та емоцій. Даний феномен набув розуміння в контексті переходу до «економіки вражень», в якій найвищої вартості набуває швидкоплинне, нематеріальне переживання. Ця трансформація ідеально підживлює логіку капіталістичного прискорення, оскільки емоція та враження є принципово плинними феноменами, що не піддаються остаточному привласненню чи накопиченню, а сучасна людина стає приреченою на стан перманентного, нездоланного «емоційного голоду». Цей штучно індукований «голод» гарантує системі безперебійний цикл нових і нових транзакцій, формуючи специфічну культуру, у якій швидкоплинність, мінливість та одноразовість перетворюються з суто виробничих характеристик товару на базові екзистенційні імперативи. Логіка одноразовості, інституціоналізована через стратегії «планового старіння» та швидкої зміни трендів, інфікує міжособистісні відносини, моральні орієнтири та самі основи соціальної солідарності, редукуючи багатогранний життєсвіт людини до набору тимчасових опцій, що підлягають негайній утилізації після використання. В контексті проведеного дослідження, в якості висновку ми приходимо до тверджень про те, що наразі маємо всі беззаперечні підстави для того говорити про те, що макроекономічна глобалізація у її сучасній, безжальній неоліберальній формі та нерозривно пов’язана з нею гегемонна культура консьюмеризму втрачають свій легітимаційний і цивілізаційний потенціал. Нав’язана людству модель нескінченного, експоненційного економічного зростання, яка цілком заснована на штучно індукованому гіперспоживанні, запрограмованому старінні товарів, нещадній експлуатації природних ресурсів та перетворенні самої людини на пасивного генератора даних, виявилася глибоко деструктивною та самовбивчою як для фізичної біосфери планети, так і для духовно-антропологічної сутності самої людини. Сучасна глобальна криза це фундаментальна, всеохопна і багатовимірна екзистенційна криза людської суб’єктності та самого сенсу буття. Вихід із цього цивілізаційного глухого кута принципово неможливий ані через наївний технологічний ескапізм у віртуальну гіперреальність метавсесвітів, ані через реактивні спроби ностальгійної реставрації жорстких модерністських ідентичностей, тоталітарного ізоляціонізму чи радикального націоналізму. Подолання всевладного диктату «суспільства спектаклю» вимагає від людства сміливого, радикального парадигмального зсуву, який би наново переозначив самі онтологічні та етичні координати людського буття. Цей необхідний зсув передбачає глибоко усвідомлену, етично вмотивовану відмову від хибного ототожнення людської гідності, успіху та щастя виключно з купівельною спроможністю та безглуздим володінням преміальними симулякрами. Він вимагає складного процесу формування нової, «слабкої», але глибоко рефлексивної та морально відповідальної ідентичності, здатної мудро приймати плинність та мінливість сучасного світу без втрати свого внутрішнього етичного фундаменту. У макроскопічному, геополітичному та культурному вимірах це означає неминучий, безальтернативний перехід від політики агресивно нав’язаного, монологічного західного універсалізму до побудови справжнього «плюралістичного універсалізму», рівноправного діалогу культур, в якому жодна локальна традиція чи ідентичність не розглядається просто як черговий ринковий екзотичний товар. Унікальний, оплачений величезною ціною український досвід повномасштабної війни та безпрецедентної національної стійкості беззаперечно довів усьому світові, що перед лицем реальної, екстремальної фізичної загрози небуття вся штучна гіперреальність консьюмеристського споживання миттєво втрачає свій гіпнотичний вплив на свідомість. Нації та згуртовані спільноти, які озброєні глибокою ноосферною відповідальністю, здатні підпорядкувати навіть найновітніші технології справі гуманістичної солідарності та безкомпромісного захисту своєї свободи. Лише здійснивши жорстку інтелектуальну деконструкцію міфів капіталістичної глобалізації, повернувши абсолютний пріоритет безпосередньої тілесної присутності, глибокої міжсуб’єктивної емпатії та щирого духовного співбуття над холодною, нелюдською логікою контролю нескінченного матеріального накопичення, людство здатне відновити автентичність свого існування. Тільки перетворивши економіку з тоталітарної самоцілі на покірний інструмент обслуговування справжніх людських потреб та духовного розвитку, глобальна цивілізація зможе успішно запобігти своєму краху та побудувати стійкий, екологічно збалансований і глибоко гуманістично орієнтований простір майбутнього.

The dissertation reveals and philosophically substantiates the fundamental ontological inversion of the modern world order, which consists of a radical transition from the economy of material things to the economy of signs, simulacra, and ephemeral impressions. It is proven that classical Marxist «commodity fetishism», in which real social relations were masked as relations between things, has undergone a fundamental mutation under the conditions of postmodern hyperreality, theoretically outlined by J. Baudrillard. The modern subject no longer purchases physical objects for their utilitarian or direct use value; instead, they consume status messages, aestheticized cultural codes, and illusory variants of identity. The market has carried out an unprecedented dematerialization of consumption, shifting the focus to the total commercialization of human experience, affects, and emotions. This phenomenon has been understood in the context of the transition to the «experience economy», in which fleeting, immaterial experiences acquire the highest value. This transformation perfectly fuels the logic of capitalist acceleration, since emotions and impressions are fundamentally fluid phenomena that cannot be definitively appropriated or accumulated, and the modern individual is doomed to a state of permanent, insurmountable «emotional hunger». This artificially induced «hunger» guarantees the system an uninterrupted cycle of newer and newer transactions, forming a specific culture in which transience, variability, and disposability transform from purely production-related characteristics of a commodity into basic existential imperatives. The logic of disposability, institutionalized through strategies of «planned obsolescence» and rapid shifts in trends, infects interpersonal relationships, moral guidelines, and the very foundations of social solidarity, reducing the multifaceted human lifeworld to a set of temporary options subject to immediate disposal after use. In the context of the conducted research, as a conclusion, we arrive at the assertions that we currently have all the undeniable grounds to state that macroeconomic globalization in its modern, ruthless neoliberal form and the hegemonic culture of consumerism inextricably linked to it are losing their legitimizing and civilizational potential. The model of endless, exponential economic growth imposed on humanity, which is entirely based on artificially induced hyperconsumption, programmed obsolescence of goods, the ruthless exploitation of natural resources, and the transformation of human beings themselves into passive data generators, has proven to be deeply destructive and suicidal both for the physical biosphere of the planet and for the spiritual-anthropological essence of humans themselves. The current global crisis is a fundamental, all-encompassing, and multidimensional existential crisis of human subjectivity and the very meaning of existence. Finding a way out of this civilizational dead end is fundamentally impossible either through a naive technological escapism into the virtual hyperreality of metaverses, or through reactive attempts at a nostalgic restoration of rigid modernist identities, totalitarian isolationism, or radical nationalism. Overcoming the omnipotent dictate of the «society of the spectacle» requires humanity to make a bold, radical paradigmatic shift that would redefine the very ontological and ethical coordinates of human existence. This necessary shift entails a deeply conscious, ethically motivated rejection of the false equation of human dignity, success, and happiness solely with purchasing power and the senseless possession of premium simulacra. It requires a complex process of forming a new, «weak», but deeply reflexive and morally responsible identity, capable of wisely accepting the fluidity and variability of the modern world without losing its internal ethical foundation. In macroscopic, geopolitical, and cultural dimensions, this means an inevitable, uncontested transition from a politics of aggressively imposed, monological Western universalism to the construction of a genuine «pluralistic universalism», an equal dialogue of cultures in which no local tradition or identity is viewed simply as yet another exotic market commodity. The unique Ukrainian experience of full-scale war and unprecedented national resilience, paid for with an enormous price, has undeniably proven to the whole world that in the face of a real, extreme physical threat of non-existence, the entire artificial hyperreality of consumerist consumption instantly loses its hypnotic influence on consciousness. Nations and cohesive communities armed with profound noospheric responsibility are capable of subordinating even the newest technologies to the cause of humanistic solidarity and the uncompromising defense of their freedom. Only by carrying out a rigorous intellectual deconstruction of the myths of capitalist globalization, restoring the absolute priority of direct bodily presence, deep intersubjective empathy, and sincere spiritual co-existence over the cold, inhuman logic of the control of endless material accumulation, is humanity capable of restoring the authenticity of its existence. Only by transforming the economy from a totalitarian end in itself into a humble tool for serving genuine human needs and spiritual development will global civilization be able to successfully prevent its collapse and build a sustainable, ecologically balanced, and deeply humanistically oriented space of the future.