Філософія історії як сфера знань: смислові та значеннєві особливості

За результатами дослідження узагальнено дисциплінарне покликання філософії історії як епістемологічної сфери – зокрема й насамперед крізь призму смислових та значеннєвих особливостей генерованих нею знань. Зокрема, охарактеризовано фактологію як точку рефлексійного відліку філософії історії: дисциплінарне покликання філософії історії пов’язане не з накопиченням історичних фактів і навіть не з їхньою систематизацією, а з виявленням тієї внутрішньої логіки історичного процесу, котра визначає появу будь-яких інших фактів, рефлексія щодо яких окреслює дисциплінарні повноваження та сферу епістемологічної і гносеологічної компетенції філософії історії. Окреслено ключовий проблемний виклик епохи «кінця історії» для України в сфері епістемологічних смислів і значень: Україна засвоїла таку світоглядну ієрархію, яка в багатьох аспектах не узгоджується з принципом реалізму, а почасти й здорового глузду. Визначено основні недоліки історичної та соціальної пам’яті крізь призму особливостей генерованих ними сфер знань. Обґрунтовано аргументаційний вердикт, згідно з яким основним проблемним викликом на адресу історичного знання (зрештою, як і будь-якого знання гуманітарного профілю) є релятивізм: його домінування призводить до змістовної невиразності, смислової несфокусованості та значеннєвої невизначеності. Для ефективного протистояння експансії релятивізму безальтернативних ознак набувають інструментальні опції філософії у форматі рефлексії, системного, критичного й скептичного мислення, а також транспарентного фахового дискурсу, організованого на принципах деліберативної демократії. З філософським інструментарієм пов’язані основні сподівання на розблокування інтерпретативних різнотлумачень історичного знання та побудову його аргументаційно стрункої моделі, яка повною мірою відповідатиме вимогам фактологічної достовірності як верифікаційного виклику. Набуло подальшого розвитку концептуальне положення про змістовну демаркацію філософії історії та історії як споріднених за епістемологічним та гносеологічним критеріями дисциплінарних сфер: якщо дослідницьким пріоритетом історії є прискіпливий погляд на конкретний прикладний історичний кейс, на його якомога точніше відтворення на подійно-процесуальному рівні, то ключовою дослідницькою призмою філософії історії є неухильне слідування у фарватері кредо sub specie aeternitatis – тобто сприйняття конкретики історичної дійсності з позицій вічності як значущого й навіть визначального контексту: поза цим контекстом історії для філософсько центрованого мислення або взагалі не існує як вартої уваги предметної сфери, або значення такої історії істотно девальвується, маргіналізується, відсепаровується на віддалену периферію уваги. Розкрито значення факторів, що лежать в основі ефективності ідейної сфери як детермінанти історичного генезису, а також критичну потребу валідності й когерентності ідейного забезпечення історії змістовній і проблемній ієрархії конкретно-історичного ґатунку: позаяк кожна епоха оперує власною ієрархією проблемних викликів і соціокультурною сіткою (ієрархією) смислового й значеннєвого масштабування, яка визначає конкретно-історичну дієвість ідейної пропозиційності, то вести мову про трансісторичну взірцевість якісного рівня ідейного супроводу історичної процесуальності недоречно, а словосполучення «ідейний інваріант історії» постає фактичним оксюмороном – суміщенням несумісного.

Based on the research findings, the disciplinary vocation of the philosophy of history as an epistemological field is summarized – in particular and above all through the prism of the semantic and significational features of the knowledge it generates. In particular, the study characterizes factuality as the point of reflective reference for the philosophy of history. The key challenge of the “end of history” era for Ukraine in the realm of epistemological meanings and significance has been identified. The main shortcomings of historical and social memory have been identified through the prism of the characteristics of the spheres of knowledge they generate: while doubts regarding the scientific reliability of historical memory are linked to its incompleteness, fragmentary nature, and difficulties in verification, the difficulties in conforming to the canons of social memory is primarily and mainly due to its sociocultural, ideological, political, propagandistic, and other burdens, and consequently – to latent bias and prejudice, which are incompatible with the requirements imposed on scientific knowledge. The argumentative verdict is substantiated, according to which the main problematic challenge facing historical knowledge (and, ultimately, any knowledge in the humanities) is relativism: its dominance leads to conceptual vagueness, semantic unfocusedness, and meaning uncertainty. To effectively counter the expansion of relativism, the instrumental options of philosophy – in the form of reflection, systematic, critical, and skeptical thinking, as well as transparent professional discourse organized on the principles of deliberative democracy – become indispensable. The main hopes for resolving interpretive differences in historical knowledge and constructing an argumentatively coherent model of it – one that fully meets the requirements of factual reliability as a verification challenge – are linked to the philosophical toolkit. The conceptual proposition regarding the substantive demarcation of the philosophy of history and history – as disciplinary fields related by epistemological and gnoseological criteria – has been further developed: while the research priority of history is a meticulous examination of a specific applied historical case, and its as-accurate-as-possible reconstruction at the event-process level, then the key research lens of the philosophy of history is the unwavering adherence to the credo sub specie aeternitatis – that is, the perception of the particulars of historical reality from the perspective of eternity as a significant and even defining context: outside this context, history either does not exist at all as a subject area worthy of attention for philosophically centered thinking, or the significance of such history is substantially devalued, marginalized, and relegated to the distant periphery of attention. The significance of the factors underlying the effectiveness of the ideological sphere as determinants of historical genesis is revealed, as well as the critical need for the validity and coherence of the ideological underpinnings of history within the substantive and problematic hierarchy of the concrete-historical order: since each epoch operates with its own hierarchy of problematic challenges and a sociocultural grid (hierarchy) of semantic and meaning-based scaling, which determines the concrete-historical efficacy of ideological propositionality, it is inappropriate to speak of a transhistorical exemplarity of the qualitative level of ideological accompaniment of historical processuality, and the phrase “ideological invariant of history” emerges as a de facto oxymoron – a combination of the incompatible.