Синергетичний підхід як основа методики формування виконавської надійності музикантів-інструменталістів

У статті здійснено теоретичне обґрунтування та розкрита сутність методики формування виконавської надійності музикантів-інструменталістів на основі використання синергетичного підходу як інтеграційної та нелінійної методологічної платформи сучасної мистецької освіти. Доведено, що в умовах динамічних трансформацій соціокультурного простору традиційні лінійно-редукціоністські освітні парадигми виявляються неспроможними забезпечити сценічну стабільність виконавця, оскільки механічне накопичення ізольованих навичок руйнується в ситуації публічного виступу під тиском сценічного стресу. Автором обґрунтовано доцільність трактування виконавської надійності як складної, відкритої, динамічної системи, яка функціонує на засадах самоорганізації та інтегрує психоемоційний, інтелектуально-слуховий і моторно-технічний компоненти. У межах запропонованого підходу момент виходу виконавця на сцену розглядається як критична точка біфуркації, подолання якої забезпечує перехід психоемоційної сфери у стан стійкої домінанти, що спрямовує руйнівну енергію стресу в конструктивний вектор творчого натхнення. Особливу увагу автор приділяє розкриттю практичного інструментарію нелінійної методики навчання, яка передбачає проходження через закономірні стадії руйнування деструктивних стереотипів і моделювання екстремальних умов реальної сцени в межах репетиційного процесу. Автор доводить, що впровадження синергетичного підходу в мистецьку освіту закладає нові методологічні підвалини, які дозволяють досягти унікального ефекту, коли загальна концертна готовність музиканта стає якісно вищою за просту сукупність його окремих технічних чи психологічних умінь.

The article provides a theoretical justification and disclosure of the essence of the methodology for forming performance reliability of instrumental musicians based on the use of the synergistic approach as an integrative and nonlinear methodological platform of modern art education. It is proven that in the conditions of dynamic transformations of the socio-cultural space, traditional linear-reductionist educational paradigms are unable to ensure the stage stability of the performer, since the mechanical accumulation of isolated skills collapses in a situation of public performance under the pressure of stage stress. The author substantiates the expediency of interpreting performance reliability as a complex, open, dynamic system that functions on the principles of self-organization and integrates psycho-emotional, intellectual-auditory and motor-technical components. Within the framework of the proposed approach, the moment of the performer's appearance on stage is considered as a critical point of bifurcation, overcoming which ensures the transition of the psycho-emotional sphere into a state of stable dominance, which directs the destructive energy of stress into a constructive vector of creative inspiration. The author pays special attention to the disclosure of the practical tools of the nonlinear teaching methodology, which involves passing through the natural stages of destroying destructive stereotypes and modeling extreme conditions of the real stage within the rehearsal process. The author proves that the introduction of a synergistic approach to art education lays new methodological foundations that allow achieving a unique effect, when the general concert readiness of a musician becomes qualitatively higher than a simple set of his individual technical or psychological skills.