Штучний інтелект у просторі мистецтва: творчий потенціал та потенційні наслідки

Використання штучного інтелекту у творчій діяльності суттєво трансформує сучасні мистецькі практики, ставить під сумнів класичне поняття «автор», програмує новий ландшафт художньої культури. У статті про-аналізовано міркування таких культурологів як Л. Манович (Lev Manovich), E. Аріеллі (Emanuele Arielli), М. Боден (Margaret Boden), А. Міллер (Arthur I. Miller), Л. Парізі (Luciana Parisi), Ю. Хуей (Yuk Hui), Х. Штеєрль (Hito Steyerl) в аспекті осмислення ними можливостей та ризиків залучення штучного інтелекту у простір мистецтва. Мета статті – концептуалізація сучасного культурологічного дискурсу щодо творчого потенціалу та наслідків використання штучного інтелекту в художній діяльності. Порівняння та узагальнення теоретичних поглядів на роль ШІ в контексті артпрактик здійснено методами системного та компаративного аналізу. З’ясовано, що ШІ визначається як чинник трансформації авторства та художньої цінності твору мистецтва. Констатується криза суб’єктності, нова онтологію художнього твору, зміна в етичному і аксіологічному вимірах естетичного сприйняття, перетворення ШІ з інструмента творення на співтворця, що нівелює межі між людським інтенційним мистецтвом та алгоритмічною генерацією. Зазначено, шо кристалізується тенденція до трансформації ШІ як співавтора, переміщення акценту з промпт-інженерії на кураторство і критичну оцінку машинного контенту. Окреслено амбівалентні наслідки інтеграції ШІ в мистецький простір. До конструктивних чинників віднесено інтенсифікацію інформаційних процесів, вивільнення часу для апікальних форм креативності, демократизацію доступу до художніх практик. Натомість негативні наслідки пов’язують із когнітивною пасивністю, ерозією автентичності, нівелюванням емпатії та поглибленням цифрової нерівності. Формується тенденція Assisted Creation (допоміжне творення), яка детермінує перехід до нової моделі творчості. Наголошено, що в умовах глобальної цифровізації ШІ стає інструментом збереження культурної спадщини, архівування та популяризації культурних надбань, однак існує ризик «знеособлення» культури, гомогенізації художнього простору, тиражування культурних стереотипів, викривлення інформації та неетичного використання алгоритмів.

The use of artificial intelligence in creative activity significantly transforms modern artistic practices, challenges the classical concept of the "author," and programs a new landscape of artistic culture. The article analyzes the reflections of such cultural theorists as L. Manovich, E. Arielli, M. Boden, A. Miller, L. Parisi, Yuk Hui, and H. Steyerl regarding their conceptualization of the opportunities and risks of integrating AI into the art space. The aim of the article is to conceptualize the contemporary cultural discourse concerning the creative potential and consequences of using AI in artistic activity. Systematic and comparative analysis methods are employed to compare and generalize theoretical perspectives on the role of AI within the context of art practices.
It is established that AI is defined as a factor in the transformation of authorship and the artistic value of a work of art. The study notes a crisis of subjectivity, a new ontology of the artwork, shifts in the ethical and axiological dimensions of aesthetic perception, and the transformation of AI from a creative tool into a co-creator, which blurs the boundaries between human intentional art and algorithmic generation. A tendency is crystallizing toward the evolution of AI into a co-author, shifting the emphasis from prompt engineering to curation and the critical evaluation of machine-generated content. The study outlines the ambivalent implications of integrating Artificial Intelligence into the artistic domain. Among the constructive factors, the intensification of information processes, the liberation of resources for apical forms of creativity, and the democratization of access to artistic practices are identified. Conversely, negative consequences are associated with cognitive passivity, the erosion of authenticity, the diminishing of empathy, and the widening digital divide. The emerging trend of Assisted Creation is highlighted as a key determinant in the transition toward a new paradigm of the creative process. It is emphasized that in the context of global digitalization, AI serves as a vital tool for cultural heritage preservation, archiving, and the promotion of cultural assets; however, significant risks remain, including the 'depersonalization' of culture, the homogenization of the artistic landscape, the replication of cultural stereotypes, information distortion, and the unethical deployment of algorithms.