Розвиток ритуалу в контексті трансформативної та єднальної соціальної взаємодії на базі публічних перформативних практик

У статті використано міждисциплінарний підхід, що поєднує історико-порівняльний аналіз ритуальних практик, інтерпретативну антропологію, феноменологічний аналіз тілесного досвіду та аналіз випадку сучасних перформативних практик із терапевтичним ефектом. Такий підхід дозволяє дослідити ритуал як культурну, тілесну та соціальну подію. Стаття досліджує розвиток ритуалу як моделі трансформативної та єднальної соціальної взаємодії в контексті сучасних перформативних практик. Ритуал розглянуто не лише як культурну традицію, але й як динамічний процес, що адаптується до змін соціального середовища, набуваючи нових форм і значень. У статті проаналізовано, як ритуальні дії в перформативних практиках сприяють створенню спільного досвіду та зміцненню колективної ідентичності, водночас забезпечуючи можливість індивідуальної трансформації учасників. Особлива увага приділяється взаємодії ритуалу з мистецькими та терапевтичними формами перформансу, де він стає засобом вираження емоцій, підкреслюючи їхню роль у конструюванні соціальних зв’язків та перетворенні особистісних переживань. У статті вводиться поняттєве поле, що охоплює феномени ритуалу, лімінальності (за ван Геннепом і Тернером), соціальної хореографії (як способу організації колективної тілесної взаємодії), а також терапевтичного потенціалу ритуалізованого руху. Це дозволяє розглядати ритуал як цілісну структуру соціального значення, руху та трансформації. Стаття пропонує нове розуміння ритуалу як гнучкої та адаптивної моделі соціальної взаємодії, здатної відповідати на виклики сучасності. У статті розглянуто ритуал як форму соціальної дії, що відіграє ключову роль у трансформації особистісного та колективного досвіду. Зокрема, увага зосереджується на потенціалі ритуалізованого руху як інструменту створення єднальної соціальної взаємодії в контексті перформативних практик із залученням танцювально-рухової терапії. Ритуал проаналізовано не лише як культурний феномен, але й як інструмент тілесного опрацювання меж, переходів та зцілення. Концепція соціальної хореографії вводиться як методологічна рамка для подальших досліджень, де рух та тілесна присутність стають мовою соціального діалогу, резонансу та співбуття. У статті обґрунтовується важливість міждисциплінарного підходу, що поєднує тілесні практики, терапевтичну роботу та соціокультурний аналіз.

The article employs an interdisciplinary approach that integrates comparative-historical analysis of ritual practices, interpretative anthropology, phenomenological analysis of embodied experience, and case study analysis of contemporary performance practices with therapeutic effect. This approach enables the examination of ritual as a cultural, embodied, and social event. The article explores the development of ritual as a model of transformative and unifying social interaction within the context of contemporary performative practices. Ritual is examined not only as a cultural tradition but also as a dynamic process that adapts to social change, acquiring new forms and meanings. The paper analyzes how ritual actions in performative practices contribute to the creation of shared experience and the solidification of collective identity while simultaneously enabling individual transformation. Special attention is given to the intersection of ritual with artistic and therapeutic forms of performance, where it becomes a means of emotional expression, emphasizing its role in constructing social bonds and transforming individual experiences. The article introduces a conceptual framework encompassing the phenomena of ritual, liminality (following van Gennep and Turner), social choreography (understood as a mode of organizing collective embodied interaction), and the therapeutic potential of ritualized movement. This framework allows ritual to be analyzed as an integrated structure of social meaning, movement, and transformation. The article offers a new understanding of ritual as a flexible and adaptive model of social interaction, capable of responding to the challenges of contemporary life. Furthermore, the article considers ritual as a form of social action that plays a crucial role in the transformation of personal and collective experience. Particular focus is placed on the potential of ritualized movement as an instrument for fostering unifying social interaction within performative practices that integrate dance/movement therapy. Ritual is viewed not only as a cultural phenomenon but also as a tool for embodied processing of boundaries, transitions, and healing. The concept of social choreography is introduced as a methodological framework for further research, where movement and bodily presence become a language of social dialogue, resonance, and co-existence. The study emphasizes the importance of an interdisciplinary approach that brings together embodied practice, therapeutic work, and sociocultural analysis.