Семіотика medieval core у сучасних культурно-мистецьких практиках

У статті досліджується семіотичний аспект феномену medieval core, характерною ознакою якого є актуалізація і відтворення елементів середньовічної культури. Основою методологічної стратегії дослідження є семіотичний підхід; також були використані історико-логічний та системний підходи, методи культурологічної компаративістики та іконографічного аналізу. Обґрунтовано, що medieval core у сучасних культурно-мистецьких практиках є багаторівневою системою знаків, що поєднує архітектурні, аудіовізуальні та тілесно-пластичні комунікативні коди. Цей феномен функціонує як інструмент сакралізації простору, переосмислення історичної пам’яті та конструювання альтернативної символічної реальності. Семантична структура medieval core амбівалентна. З одного боку, цей феномен можна розглядати як симулякр Середньовіччя, де створюється стилізований образ епохи, що репрезентується незалежно від історичних фактів і функціонує як самодостатня естетична конструкція. З іншого боку, medieval core виступає механізмом культурної інтерпретації, в якому Середньовіччя постає як семіотичний ресурс для переосмислення кризових станів сучасності і формування своєрідної культурної ідентичності, а саме: самоусвідомлення і самопрезентація через традиційні ідеали «лицарської гідності», «героїзму», «сакральності», яких так бракує в сучасному стохастичному світі. У цьому контексті він виконує компенсаторну та ідентифікаційну функції, формуючи нову модель культурної комунікації, де минуле стає активним елементом символічного виробництва теперішнього.

The article examines the semiotic dimension of the medieval core phenomenon, whose defining feature is the actualization and reinterpretation of elements of medieval culture. The methodological framework of the study is primarily based on a semiotic approach; in addition, historical-logical and systemic approaches, as well as methods of cultural comparativism and iconographic analysis, are employed. It is argued that in contemporary cultural and artistic practices, medieval core functions as a multilayered system of signs that integrates architectural, audiovisual, and corporeal-performative communicative codes. This phenomenon operates as a mechanism for the sacralization of space, the reinterpretation of historical memory, and the construction of an alternative symbolic reality. The semantic structure of medieval core is inherently ambivalent. On the one hand, the phenomenon may be interpreted as a simulacrum of the Middle Ages, generating a stylized image of the epoch that is represented independently of historical facts and functions as a self-sufficient aesthetic construct. On the other hand, medieval core acts as a mechanism of cultural interpretation in which the Middle Ages emerge as a semiotic resource for rethinking the crisis conditions of contemporary society and for shaping a distinctive cultural identity – namely, self-awareness and self-representation through traditional ideals of “knightly dignity,” “heroism,” and “sacredness,” which are often lacking in the stochastic reality of the modern world. In this context, the phenomenon performs compensatory and identificatory functions, forming a new model of cultural communication in which the past becomes an active element in the symbolic production of the present.