Формування наративу стійкості української культури в медійній репрезентації виставки «Алла Горська. Боривітер»

Досліджено медійну репрезентацію виставки «Алла Горська. Боривітер» як інституційної практики культурної політики воєнного часу. Мета статті полягає у з’ясуванні того, як виставковий проєкт і пов’язане з ним медійне висвітлення беруть участь у формуванні наративу стійкості української культури в умовах повномасштабної російсько-української війни. Емпіричну базу дослідження становить корпус із 54 медійних текстів, опублікованих у березні – травні 2024 року як реакція на виставку. Методологічну основу роботи становлять культурологічний аналіз, наративний підхід, інституційна перспектива, елементи герменевтич-ного тлумачення, категоріального контент-аналізу, лексичного та дискурсивного аналізу. Теоретичну рамку формують підходи до культурної пам’яті, культурної травми та наративного впорядкування досвіду. У статті визначено основні смислові блоки наративу стійкості: воєнну актуалізацію виставки, історичну тяглість між радянськими репресіями та сучасною російською агресією, риторику втрати й незнищенності, сакралізацію постаті Алли Горської, державницький вимір культури та мотив обраної української ідентичності. З’ясовано, що медійна репрезентація виставки не лише інформує про мистецьку подію, а й конструює її суспільне значення, вписуючи біографію художниці та спадщину шістдесятництва в ширший контекст культурної пам’яті, травматичного досвіду й символічної мобілізації. Показано, що жанрово-часова динаміка висвітлення рухається від новинної фіксації воєнно-історичної рамки до аналітичного осмислення постаті художниці та легітимації виставки через суспільний резонанс. Обґрунтовано, що в умовах війни виставка функціонує як механізм культурної пам’яті, публічного смислотворення та символічного самоствердження української спільноти.

The article examines the media representation of the exhibition “Alla Horska. Boryviter” as an institutional practice of wartime cultural policy. The aim of the study is to determine how the exhibition project and its media coverage participate in shaping the narrative of Ukrainian cultural resilience under the conditions of the full-scale Russian–Ukrainian war. The empirical basis of the research consists of a corpus of 54 media texts published in March–May 2024 as a response to the exhibition. The methodological framework includes cultural analysis, a narrative approach, an institutional perspective, elements of hermeneutic interpretation, categorical content analysis, lexical analysis and discourse analysis. The theoretical framework is based on approaches to cultural memory, cultural trauma and the narrative organization of experience. The article identifies the main semantic blocks of the narrative of resilience: the wartime actualization of the exhibition, historical continuity between Soviet repression and contemporary Russian aggression, the rhetoric of loss and indestructibility, the sacralization of Alla Horska’s figure, the state-building dimension of culture, and the motif of chosen Ukrainian identity. The study shows that the media representation of the exhibition not only informs the public about an artistic event, but also constructs its social significance by inscribing the artist’s biography and the legacy of the Sixtiers into a broader context of cultural memory, traumatic experience and symbolic mobilization. It is demonstrated that the genre-temporal dynamics of the coverage moves from the initial news framing of the wartime and historical context to the analytical interpretation of the artist’s figure and the legitimation of the exhibition through public resonance. The article argues that, under wartime conditions, the exhibition functions as a mechanism of cultural memory, public meaning-making and symbolic self-affirmation of the Ukrainian community.