Sourses and prerequisites for the formation of the Orthodox ethics of peace

This article analyses the underlying factors in the development of Orthodox peace ethics. Contemporary documents of the Orthodox Churches, which set out their social teachings on war and peace, and even more so the statements and speeches of church leaders regarding the Russian-Ukrainian war, reflect significant differences in approaches to peace ethics and issues of war. The article notes that the Orthodox perspective is characterized by diversity and uncertainty; Orthodoxy lacks a systematic methodology for addressing the ethical, theological and socio-political issues associated with war and peace. However, socio-historical factors have been identified that explain this trend. The author argues that this is facilitated by the general ecclesiastical structure of Orthodoxy, which complicates the formation of a shared vision of social problems, given the different social, political and historical contexts in which autonomous and autocephalous churches operate. Furthermore, historically established features of relations between Orthodox churches and state authorities play a role. The author also analyses the ideological origins of Orthodox peace ethics, drawing on the biblical narrative and the Eastern Christian theological heritage, specifically the ideas of the most prominent figures who formulated their reflections on issues of war and peace from an ethical perspective, namely Basil the Great and Gregory Palamas. The article notes that the Eastern Christian patristic heritage, together with liturgical practice and theological works, does not constitute a fully systematized doctrine, yet it provides a rationale and normative guidelines for the Orthodox response to the challenge of war.

Стаття присвячена аналізу передумов формування православної етики миру. Сучасні документи православних церков, в яких презентовано соціальне вчення щодо війни і миру, а тим більше позиції, промови церковних лідерів щодо російсько-української війни, відображають значну різницю в підходах до етики миру і питань війни. У статті констатується, що православний погляд характеризується різноманітністю та невизначеністю, православ’ю бракує систематичної методології для осмислення етичних, богословських та соціально-політичних питань, пов’язаних із війною та миром. Однак виявлені суспільно-історичні фактори, що пояснюють цю тенденцію. Автор обґрунтовує що цьому сприяють загальна церковна структура Вселенського православ’я, що ускладнює формування спільного бачення соціальних проблем, зважаючи на різний суспільний, політичний і історичний контекст функціонування автономних і автокефальних церков. А також історично сформовані особливості відносин між православними церквами і державною владою.
Автор також аналізує ідейні витоки православної етики миру, звертаючись до біблейського наративу та східнохристиянської богословської спадщини, а саме ідей найбільш яскравих представників, що сформулювали свої певні рефлексії щодо питань війни і миру з етичною основою, а саме Василія Великого та Григорія Палами. У статті констатується, що східнохристиянська патристична спадщина, разом із літургійною практикою та богословськими працями, не становить повністю систематизованого вчення, однак формує обґрунтування та нормативні орієнтири для православної відповіді на виклик війни.