Військове капеланство як соціальний феномен горизонтальної дії

У статті запропоновано концептуальне осмислення військового капеланства як соціального феномену горизонтальної дії. На основі вивчення світового та вітчизняного досвіду розкрито сутність цього інституту та етапи його становлення. Особливу увагу приділено генезису українського військового капеланства, розвиток якого розпочався з відновленням незалежності держави та був тісно пов’язаний з переосмисленням ролі релігії у ЗСУ та пошуком оптимальних форм задоволення духовних потреб військовослужбовців. У прагненні виробити механізм його реалізації, Церкви, релігійні організації та наукова спільнота, проводили активну науково-організаційну та просвітницьку роботу, спрямовану на вироблення ефективних моделей військово-церковної взаємодії та подолання нормативних і світоглядних бар’єрів між армією та релігійними спільнотами.
Попри значні зусилля церков, релігійних організацій та державних структур, до 2014 року інститут військового капеланства залишався неоформленим. Ця обставина не завадила священнослужителям різних конфесій продемонструвати активну громадянську позицію, як під час Революції Гідності, так і довготривалого протистояння російській військовій агресії. Вже на початку бойових дій, священники різних конфесій, роз-горнули служіння в зоні конфлікту, де на волонтерських засадах, вони виконували роль духовних наставників, та, разом з офіцерами соціально-психологічної служби, надавали морально-психологічну підтримку військовим, їхнім родинам та сім’ям загиблих. Відсутність інституалізації їхньої діяльності супроводжувалася низкою викликів, які спонукали державу ухвалити закон, що регламентував капеланське служіння, перетворюючи його з волонтерської ініціативи на формалізовану та чітко організовану державну службу. Її поява не припинила волонтерської діяльності священників, які попри численні складнощі й надалі надають всебічну підтримку військовим та їхнім родинам, тим самим зберігаючи «горизонтальну» енергію, а з нею й здатність українського суспільства розвивати громадянське суспільство та знизу витворювати необхідні суспільні інституції.

This article offers a conceptual analysis of military chaplaincy as a social phenomenon of horizontal action. Based on an examination of international and domestic experience, it explores the essence of this institution and the stages of its development. Particular attention is paid to the genesis of Ukrainian military chaplaincy, the development of which began with the restoration of the state’s independence and was closely linked to a rethinking of the role of religion in the Armed Forces of Ukraine and the search for optimal ways to meet the spiritual needs of military personnel. In an effort to develop a mechanism for its implementation, the Church, religious organizations, and the academic community carried out active scientific, organizational, and educational work aimed at developing effective models of military-church interaction and overcoming regulatory and ideological barriers between the army and religious communities. Despite significant efforts by churches, religious organizations, and state structures, the institution of military chaplaincy remained unregulated until 2014. This circumstance did not prevent clergy of various denominations from demonstrating an active civic position, both during the Revolution of Dignity and during the long-term confrontation with Russian military aggression. At the beginning of the hostilities, priests of various denominations began serving in the conflict zone, where they volunteered as spiritual mentors and, together with officers of the social and psychological service, provided moral and psychological support to the military, their families, and the families of those killed. The lack of institutionalization of their activities was accompanied by a number of challenges that prompted the state to pass a law regulating chaplaincy, transforming it from a volunteer initiative into a formalized and clearly organized state service. Its emergence did not stop the volunteer activities of priests, who, despite numerous difficulties, continue to provide comprehensive support to the military and their families, thereby preserving the “horizontal” energy and, with it, the ability of Ukrainian society to develop civil society and create the necessary social institutions from the bottom up.