Супервізія в соціальній роботі: організаційні практики та бар’єри впровадження в соціальних службах України (на прикладі Харківської області)

Статтю присвячено аналізу практик та проблем впровадження супервізії в державних і комунальних соціальних службах України на прикладі Харківської області. Актуальність дослідження зумовлена зростанням професійного навантаження на фахівців соціальної сфери в умовах війни, поширенням кризових ситуацій, масовою травматизацією населення, збільшенням кількості вразливих груп та необхідністю забезпечення стабільної якості соціальних послуг. Супервізія розглядається як технологія, що інтегрує освітню, підтримувальну та адміністративну функції й спрямована на розвиток професійних компетентностей, рефлексію практики, профілактику емоційного вигорання та дотримання етичних стандартів соціальної роботи. Емпіричну основу становлять результати анкетного опитування 73 фахівців соціальної сфери, яке було проведено у 2025 році. Проаналізовано організаційні форми та періодичність проведення супервізії, її тематичне наповнення, оцінку якості та значущості, а також чинники, що перешкоджають її системному впровадженню. Встановлено, що супервізія переважно має ситуативний характер і здійснюється «за потребою», а функції супервізора часто поєднуються з управлінськими ролями керівників установ. Основними бар’єрами визначено нестачу часу, фінансових ресурсів і кваліфікованих супервізорів. Водночас фахівці демонструють високий рівень усвідомлення значущості супервізії та наголошують на необхідності залучення зовнішніх фахівців, запровадження гнучкого графіка її проведення та належного ресурсного забезпечення. Зроблено висновок про наявність розриву між нормативним визнанням супервізії як обов’язкового елементу професійної підтримки та обмеженою практикою її інституціоналізації. Обґрунтовано доцільність впровадження системної та професійно орієнтованої моделі супервізійної підтримки як складової підвищення якості соціальних послуг в Україні.

The practices and problems of implementing supervision in state and municipal social services of Ukraine, using the Kharkiv region as a case study, are analyzed. The relevance of the research is connected with the growing professional workload of social sector specialists under wartime conditions, the spread of crisis situations, mass traumatization, the increase in the number of vulnerable groups, and the need to ensure the stable quality of social services. Supervision is considered a professional technology that integrates educational, supportive, administrative functions, aimed at developing professional competencies, fostering reflective practice, preventing burnout, and ensuring compliance with ethical standards in social work. The empirical basis of the study consists of the results of a survey of 73 social sector professionals conducted in 2025. The organizational forms and frequency of supervision, its content, assessments of its quality and significance, factors hindering its systematic implementation were analyzed. It was found that supervision is predominantly situational, and the functions of the supervisor are often combined with managerial roles within institutions. The main barriers include a lack of time, insufficient financial resources, a shortage of qualified supervisors. At the same time, specialists demonstrate a high level of awareness of the importance of supervision and emphasize the need to involve external specialists, introduce flexible scheduling, ensure adequate resource support. It is concluded that there is a gap between the normative recognition of supervision as a mandatory element of professional support and the limited practice of its institutionalization. The expediency of implementing systemic and professionally oriented supervisory support as a component of improving the quality of social services in Ukraine is substantiated.