Організація центрів життєстійкості як управлінська відповідь на актуалізовані потреби населення в умовах війни в Україні

У статті аналізується питання реалізації проєкту побудови Центів життєстійкості як управлінське рішення, спрямоване на задоволення гострих соціальних потреб населення України в умовах війни. Актуальність проекту обґрунтована постійним збільшенням кількості споживачів соціальної допомоги та загальною соціально-психологічною травматизацією населення. Метою статті є характеристика реалізації управлінського рішення – організації мережі Центрів життєстійкості в Україні, визначення проблем та перспективи її подальшого розвитку. Центри життєстійкості – соціальні, дружні, безбар’єрні простори територіальних громад, які спрямовують діяльність на надання різних послуг (консультування, психосоціальна допомога, профорієнтація, арт-терапія, тренінги, освітні заходи тощо) для широкого кола споживачів. Авторами проаналізовано динаміку створення таких центів. Наведено приклад поширення Центрів життєстійкості у Харківській області, яка презентує прифронтовий регіон. У статті визначені основні проблеми, які виникають на шляху створення і функціонування Центру життєстійкості: безпекова ситуація, яка безпосередньо визначає спроможність Центру і фахівців надавати допомогу; матеріально-організаційно складова – брак фінансового забезпечення та приміщень; проблема кадрового забезпечення. Автори статті розглядають Центри життєстійкості як достатньо перспективний проєкт, зокрема, в умовах повоєнної відбудови України. Поточними результатами реалізації цього управлінського рішення можна вважати посилення комунікації та структурна взаємодія між державними управлінськими структурами, комунальними установами, організаціями недержавного сектору та громадами в наданні послуг населенню, а також максимальне наближення соціальних установ до споживачів соціальних послуг, урахування їх потреб і запитів. У підсумку автори статті наголошують на необхідності урахування недоліків та проблем у організації й роботі Центів життєстійкості для підвищення якості соціальних послуг та загалом оновлення системи соціального управління.

The article provides a comprehensive analysis of the implementation of the “Resilience Centers” project as a strategic management solution aimed at addressing the acute social needs of the Ukrainian population under wartime conditions. The relevance of the study is driven by the rapid increase in the number of social assistance recipients and the widespread socio-psychological traumatization of citizens. The objective of the research is to characterize the process of establishing a network of Resilience Centers in Ukraine and to identify the challenges and prospects for their further functioning within the social management system. Resilience Centers are defined as inclusive, barrier-free spaces within territorial communities that specialize in providing integrated services: counseling, psychosocial support, career guidance, art therapy, and educational activities. The authors analyze the dynamics of the network’s development, specifically using the Kharkiv region as a representative example of a front-line area. The study identifies key determinants that complicate the centers’ activities: the security factor, limited financial and material-technical resources, and a shortage of qualified personnel. It is demonstrated that the implementation of this management decision has strengthened structural interaction between state authorities, municipal institutions, and non-governmental organizations. The primary achievement of the project is the maximum proximity of social institutions to direct users, ensuring the targeted delivery of assistance. The authors regard Resilience Centers as a promising tool in the context of the country’s post-war reconstruction. The conclusions emphasize the necessity of overcoming organizational shortcomings to improve service quality and modernize the national system of social management.