Становлення системи оперативної роботи з військовополоненими в практиці радянських органів державної безпеки на початку Другої світової війни: нормативний аспект

Метою статті є документальний аналіз організаційних кроків керівництва Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР (НКВС СРСР) та Головного управління державної безпеки (ГУДБ) НКВС СРСР спрямованих на створення системи оперативної роботи з військовополоненими в таборах на території Радянського Союзу та Української РСР у початковий період Другої світової війни (вересень 1939 р. – червень 1941 р.) Автор зосереджує увагу на відомчій нормативній базі цього питання, статусі та функціональних обов’язках апарату Особливих відділень таборів для військовополонених, основних напрямах і завданнях оперативно-слідчої та агентурної роботи органів НКВС серед бранців, особового складу та оточення таборів. Методологія дослідження визначена принципами науковості, історизму та об’єктивності. Системний метод дав змогу схарактеризувати мету та основні функції особливих відділів і відділень таборів для військовополонених. Метод контекстного аналізу юридичних актів дав змогу висвітлити та проаналізувати зміст відомчих нормативних документів НКВС СРСР. Наукова новизна дослідження визначається постановкою теми, яка досі не знайшла спеціального висвітлення в українській історіографії. Висновки. Аналіз організаційних кроків керівництва НКВС СРСР та ГУДБ НКВС СРСР у напрямку нормативного забезпечення створення системи оперативної роботи з військовополоненими у початковий період Другої світової війни показує, що вся робота такого роду зосереджувалася у системі особливих відділів і відділень, що були створені таборах для військовополонених та характеризувалася екстериторіальністю в підпорядкуванні. Зокрема в Україні ці структури не підлягали владі начальника відповідного табору військовополонених і функціонально підпорядковувалися начальнику особливого відділення військового округу, начальнику відповідного обласного управління НКВС, а також наркому внутрішніх справ УРСР. Визначені у відомчій нормативній базі НКВС безпосередні завдання особливих відділів таборів мали виразно політико-ідеологічний характер і були спрямовані на виявлення, оперативну розробку й збір компрометуючих матеріалів на цілий ряд категорій військовополонених або інтернованих іноземців чи осіб з емігрантського середовища, визначених режимом як ідеологічно й «політично шкідливі та ворожі елементи». Основними методами роботи з контингентом у 1939-1941 рр. були оперативний облік та агентурна розробка.

The aim of this article is to provide a documentary analysis of the organizational measures undertaken by the leadership of the People's Commissariat of Internal Affairs of the USSR (NKVD USSR) and the Main Directorate of State Security (GUGB) of the NKVD USSR aimed at creating a system for operational work with prisoners of war in camps on the territory of the Soviet Union and the Ukrainian SSR during the initial period of World War II (September 1939 – June 1941). The author focuses on the departmental regulatory framework for this issue, the status and functional duties of the apparatus of Special Departments in prisoner-of-war camps, the main directions and tasks of operational-investigative and intelligence work of the NKVD organs among prisoners, camp personnel, and the surrounding population. The research methodology is determined by the principles of scientific rigor, historicism, and objectivity. The systemic method allowed characterizing the purpose and main functions of the special departments and branches of prisoner-of-war camps. The method of contextual analysis of legal acts made it possible to highlight and analyze the content of departmental regulatory documents of the NKVD USSR. The scientific novelty of the research is determined by the topic itself, which has not yet received specific coverage in Ukrainian historiography. Conclusions. Analysis of the organizational steps taken by the leadership of the NKVD USSR and the GUGB NKVD USSR regarding the normative provision for creating a system of operational work with prisoners of war in the initial period of World War II shows that all such work was concentrated within the system of special departments and branches established in prisoner-of-war camps and characterized by extra-territorial subordination. Specifically in Ukraine, these structures were not subject to the authority of the head of the respective prisoner-of-war camp and were functionally subordinate to the head of the special department of the military district, the head of the relevant regional NKVD administration, and also to the People's Commissar of Internal Affairs of the Ukrainian SSR. The direct tasks of the special departments of the camps, defined in the NKVD's departmental regulatory framework, had a distinctly political and ideological character and were aimed at identifying, operationally developing, and collecting incriminating materials on a number of categories of prisoners of war or interned foreigners or people from emigrant circles, defined by the regime as ideologically and "politically harmful and hostile elements." The main methods of working with this contingent in 1939-1941 were operational accounting and intelligence development.