Сучасні технологічні трансформації в архітектурі: цифрові інструменти, штучний інтелект та професійні виклики

У сучасну добу диджиталізації архітектура переживає радикальні трансформації під впливом параметричного моделювання, BIM-технологій, генеративного дизайну та штучного інтелекту. Ці інновації не лише змінюють методи проектування, а й впливають на онтологічне розуміння простору, ставлячи під сумнів гуманістичну сутність архітектури. Дослідження ґрунтується на феноменологічному, герменевтичному, критичному та постструктуралістському підходах. Феноменологічний підхід дає змогу розкрити зв’язок архітектури з людським буттям і просторовим досвідом (genius loci), герменевтичний – потлумачити архітектуру як текст культури, критичний – осмислити технологічну раціональність як форму відчуження, а постструктуралістський – деконструювати усталені архітектурні смисли в цифрову добу. Виявлено, що диджиталізація архітектури спричиняє уніфікацію простору, редукцію авторства й ризик втрати локальної ідентичності. Водночас концепція genius loci постає гуманітарним принципом, який відновлює зв’язок між технологічною ефективністю та культурною глибиною. Український контекст відбудови міст після війни демонструє потребу поєднання пам’яті, традиції та інновацій у творенні простору нової ідентичності.
Обговорення. Показано, що технологічні інновації трансформують не лише архітектурну форму, а й саму онтологію простору, перетворюючи його на data-space – алгоритмічне середовище, у якому людина є не споживачем, а співтворцем середовища. Збереження гуманістичного виміру архітектури можливе через філософське переосмислення ролі технологій і відновлення діалогу між алгоритмом та людиною.

In the digital age, architecture undergoes radical transformations driven by parametric modeling, BIM technologies, generative design, and artificial intelligence. These innovations affect not only design methods but also the ontology of space, challenging the humanistic essence of architecture. Methods. The study employs phenomenological, hermeneutic, critical, and poststructuralist approaches. The phenomenological approach explores the relationship between architecture and human existence (genius loci); the hermeneutic interprets architecture as a cultural text; the critical approach examines technological rationality as alienation; and the poststructuralist deconstructs established architectural meanings in the digital age. Results. Digitalization causes spatial unification, reduction of authorship, and the risk of losing local identity. However, genius loci serves as a humanistic principle restoring the link between technological efficiency and cultural depth. The Ukrainian context of post-war reconstruction highlights the need to combine memory, tradition, and innovation in creating a new space of identity. Discussion. Technological innovations reshape not only architectural form but also the ontology of space, transforming it into a data-space where humans act as co-creators rather than mere users. Preserving the humanistic dimension of architecture requires philosophical reflection and a renewed dialogue between algorithms and human creativity.