Розвиток цифрових компетентностей педагогічних і науково-педагогічних працівників засобами систем штучного інтелекту

У статті розглядається проблема розвитку цифрової компетентності наукових і науково-педагогічних працівників у контексті активного впровадження інструментів штучного інтелекту в наукову та освітню діяльність. Проаналізовано використання систем штучного інтелекту як засобу підвищення ефективності професійної діяльності, організації дослідницьких процесів, автоматизації рутинних завдань, персоналізації навчання, інтеграції в освітню практику педагогів, зокрема вплив на зміст, форми та ефективність освітнього процесу. Об’єктом дослідження є цифрові компетентності наукових і науково-педагогічних працівників у контексті їхньої професійної діяльності. Предметом дослідження виступає процес розвитку цифрових компетентностей наукових і науково-педагогічних працівників шляхом інтеграції систем штучного інтелекту у навчально-методичну, дослідницьку та адміністративну діяльності. У фокусі – результати анкетного опитування педагогічних і науково-педагогічних, яке мало на меті виявити рівень обізнаності, готовності та ставлення до використання інструментів штучного інтелекту. Більшість респондентів визнає потенціал ШІ для оптимізації підготовки до занять, зокрема, скорочення часу на рутинні операції, підвищення якості матеріалів і можливість швидко адаптувати уроки під конкретну групу учнів. А це своєю чергою сприяє персоналізації навчального контенту та підвищення зацікавлення здобувачів освіти. Водночас значна частина учасників опитування акцентує на ризиках – від втрати академічної доброчесності до зменшення когнітивної самостійності здобувачів освіти. Аналіз отриманих відповідей дозволив виокремити ключові переваги і виклики, пов’язані з цифровою трансформацією освітньої діяльності та визначити ключові напрями використання інструментів штучного інтелекту для формування цифрових навичок педагога, зокрема у сфері опрацювання даних, наукової комунікації, цифрової безпеки та академічної доброчесності.

The article considers the issue of developing digital competence among scientific and scientific-pedagogical professionals, considering the active integration of intellectual technologies into scientific and educational activities. It analyzes the use of artificial intelligence systems to increase the efficiency of professional activity, organize research processes, automate routine tasks, personalize learning, and integrate them into teachers' educational practice, with a particular focus on their impact on the content, forms, and effectiveness of the educational process. The focus is on the results of a questionnaire survey of teachers and pedagogical staff, which aimed to identify their level of awareness of, and attitude towards, using artificial intelligence tools. Most respondents recognize the potential of AI to optimize class preparation, personalize educational content, and increase student engagement. At the same time, a significant proportion of participants emphasize the risks, ranging from the loss of academic integrity to the reduction of students' cognitive independence. Inequalities in teachers' digital competence, a lack of methodological recommendations, and ethical dilemmas remain obstacles to the full implementation of AI in the educational process. Analyzing the responses enabled us to identify the main advantages and disadvantages of the digital transformation of educational activities, as well as the main areas in which artificial intelligence tools can be used to develop digital skills, particularly in data processing, scientific communication, digital security, and academic integrity. The article provides an overview of modern approaches to implementing artificial intelligence in education and science, outlining the prospects for further research in this area. The article emphasizes the need for a comprehensive institutional policy on the use of artificial intelligence.