Метамодерний поворот у суфійській семіотиці: методологія аналізу смислових рекурсій

Дослідження пропонує нову теоретико-методологічну рамку для інтерпретації символічних і метафоричних структур суфійської літератури, орієнтовану на метамодерний тип мислення. Метою дослідження є розробка інструментарію, здатного охопити нелінійність текстових зв’язків, фрактальність повторюваних образів і рекурсивну природу смислотворення в суфійських текстах: від поетики Румі й Аттара до акбарійської метафізики. Об’єктом дослідження є суфійська символічна система як багаторівнева семіотична структура. Предметом є механізми формування та циркуляції смислів у суфійській літературі, зокрема символічні трансформації й цикли між зовнішнім (ẓāhir) і внутрішнім (bāṭin) вимірами тексту.
Методологія, яку пропонує стаття, поєднує принципи метамодерної герменевтики (осциляцію між раціональним і містичним режимами інтерпретації, «подвійну щирість», відкритість до множинності смислів) із нелінійними моделями читання. Аналітична модель включає три ключові вектори: нелінійність взаємозв’язків між текстовими фрагментами; повторювання мотивів (Симурґ, світло, вино, тощо); рекурсивність смислових повернень, через які текст породжує власну інтерпретативну динаміку. Запропонована рамка показує, що суфійська семіотика функціонує не як набір сталих символів, а як самопороджувана семіотична екосистема, у якій кожен образ існує водночас на кількох рівнях і постійно повертається до метафізичного центру Tawḥīd до єдиного Абсолюта. Результати дослідження демонструють, що застосування метамодерної теоретичної парадигми дає змогу побачити суфійський текст як динамічну, відкриту, багатовимірну систему, де символи виконують функцію «смислових атракторів», а інтерпретація набуває характеру рекурсивного діалогу між читачем і текстом. У висновках підкреслюється, що така методологія розширює інструментарій гуманітарних наук, даючи змогу інтегрувати містичний досвід, поетику й філософію суфізму в ширший контекст сучасних епістемологічних дискусій, від теорії складних систем до феноменології свідомості та постнекласичних підходів у семіотиці.

The study proposes a new theoretical and methodological framework for interpreting the symbolic and metaphorical structures of Sufi literature, articulated through the lens of metamodern thought. Its aim is to develop an analytical toolkit capable of capturing the nonlinearity of textual relations, the fractality of recurring images, and the recursive nature of meaning-making in Sufi texts: from the poetics of Rūmī and ʿAṭṭār to Akbarian metaphysics. The object of the study is the Sufi symbolic system conceived as a multilayered semiotic structure. The subject is the mechanisms through which meanings are generated and circulate within Sufi literary tradition, particularly fractal repetitions, symbolic transformations, and recursive cycles between the external (ẓāhir) and internal (bāṭin) dimensions of the text. The methodology advanced in the article integrates the principles of metamodern hermeneutics: oscillation, between rational and mystical interpretive modes, “double sincerity”, and openness to the plurality of meanings: with fractal semiotics and nonlinear models of reading. The analytical model encompasses three key vectors: the nonlinearity of interconnections between textual fragments; recurring motifs (Simurgh, light, wine, and others); and the movements of meaning through which the text generates its own interpretive dynamics. The proposed framework shows that Sufi semiotics functions not as a set of fixed symbols but as a self-generating semiotic ecosystem in which every image operates simultaneously on several levels and continually returns to the metaphysical center of tawḥīd, the singular Absolute. The findings demonstrate that applying a metamodern theoretical paradigm allows the Sufi text to be seen as a dynamic, open, multidimensional system in interpretation unfolds as a dialogue between the reader and the text. The conclusion emphasizes that this methodology expands the conceptual repertoire of the humanities by enabling the integration of mystical experience, Sufi poetics, and Sufi philosophy into the broader context of contemporary epistemological debates from complexity theory to the phenomenology of consciousness and post-nonclassical approaches in semiotics.