Соціальний вимір ідентичності особистості: детермінанти та горизонти суб’єктності

Abstract

У статті представлено соціально-філософський аналіз особистісної ідентичності крізь призму її соціальних детермінант і концептуальних абрисів суб’єктності. Вихідним положенням є усвідомлення того, що сучасне розуміння ідентичності дедалі рішучіше відходить від субстанційних уявлень про «Я» як апріорну, автономну сутність і тяжіє до розуміння ідентичності як процесуальної, реляційної та соціально зумовленої структури. У цьому контексті ідентичність постає як ефект взаємодії між індивідуальною суб’єктивністю та соціокультурним середовищем, що включає дискурсивні, інституційні, історичні та символічні компоненти. Особливу увагу приділено проблемі неперервності ідентичності, яка осмислюється в контексті філософських концепцій пам’яті, наративу та тяглості. Також підкреслено роль постструктуралістської критики, що проблематизує уявлення про цілісне «Я» та відкриває нові горизонти для осмислення суб’єктності. У статті розглянуто два ключові підходи до аналізу соціального виміру ідентичності: опозиційний (через дихотомію «Я – Інший») та холістичний (через концепцію невідокремлюваності соціального й особистісного). Проаналізовано ідеї П. Рікера, Е. Гуссерля, А. Бергсона, М. Фуко, Ж. Батая, а також сучасні інтерпретації В. Бузаккі, Г. Мартіні, Ч.-Л. Ченґ, В. Віньолза й інших. Показано, що ідентичність є результатом діалогу між самосвідомістю і соціальним визнанням, а також відповіддю на символічні й етичні виклики сучасності. Особливу увагу приділено мотиваційним, комунікативним і культурним чинникам, які формують рамки ідентичності. Зроблено акцент на потребі переосмислення аналітичного інструментарію сучасної соціальної філософії з урахуванням нестабільності та багатовимірності соціального буття, що провокує ідентичність і суб’єктність до постійних змін, суперечностей і трансформацій.The article presents a socio-philosophical analysis of personal identity through the prism of its social determinants and conceptual outlines of subjectivity. The starting point is the realization that the modern understanding of identity is increasingly moving away from substantive ideas about the “I” as an a priori, autonomous entity and is gravitating towards understanding identity as a procedural, relational and socially conditioned structure. In this context, identity appears as an effect of interaction between individual subjectivity and the socio-cultural environment, which includes discursive, institutional, historical and symbolic components. Special attention is paid to the problem of the continuity of identity, which is understood in the context of the philosophical concepts of memory, narrative and continuity. The role of post-structuralist criticism, which problematizes the notion of a holistic “I” and opens up new horizons for understanding subjectivity, is also emphasized. The article considers two key approaches to the analysis of the social dimension of identity: oppositional (through the dichotomy “I – Other”) and holistic (through the concept of the inseparability of the social and the personal). The ideas of P. Ricoeur, E. Husserl, A. Bergson, M. Foucault, J. Bataille are analyzed, as well as modern interpretations of V. Buzacchi, G. Martini, C.-L. Cheng, V. Vignoles, etc. It is shown that identity is the result of a dialogue between self-consciousness and social recognition, as well as a response to the symbolic and ethical challenges of modernity. Special attention is paid to motivational, communicative, and cultural factors that form the framework of identity. Emphasis is placed on the need to rethink the analytical tools of modern social philosophy, taking into account the instability and multidimensionality of social existence, which provokes identity and subjectivity to constant changes, contradictions, and transformations.