Соціальна ексклюзія як порушення суспільної угоди

Події, які відбуваються в сучасній Україні та демократичному світі, загалом повертають у поле уваги науковців та широкої громадськості феномен соціальної ексклюзії. У сучасному інтелектуальному дискурсі він експлікований як процес виключення індивіда чи групи людей із соціальних відносин внаслідок обмеженого доступу до основних соціальних ресурсів, зокрема й управлінських рішень. Усвідомлення цієї проблеми стало можливим унаслідок економічних та соціокультурних трансформацій, які відбулися в епоху Відродження та сприяли усвідомленню суспільством цінності індивідуальності, закріпивши тим самим за людиною право на індивідуальне самовизначення. Поступове вкорінення в суспільній свідомості права людини на свободу (зокрема, самовираження) зумовили розробку нових підходів до розуміння завдань держави та політики низкою провідних філософів (Т. Гоббс, Дж. Локк і Ж.-Ж. Руссо). Реагуючи на виклики свого часу, вони запропонували розглядати державу як результат суспільної угоди, укладеної за вільною згодою громадян, які погоджуються передати частину своїх прав державі заради безпеки та захисту. Запропонована ними експлікація держави як результату добровільної згоди громадян, а не божественного помазання, сприяла зростанню легітимності влади, головне завдання якої в нових соціокультурних умовах полягало в розвитку справедливого та впорядкованого суспільства, у якому всі громадяни мають рівнозначне право на справедливий захист. Натомість порушення державою права людини на рівнозначну іншим свободу чи її неспроможність забезпечити рівність, яка, за умови збереження соціальної нерівності, буде достатньо корисною для найменш успішних членів суспільства, призводить до появи соціальної ексклюзії. Вона, на відміну від поширеної в класичну добу соціальної ізоляції, вказує на порушення справедливої суспільної угоди, тим самим сприяючи зростанню суспільної напруги.

The events taking place in modern Ukraine and the democratic world in general are bringing the phenomenon of social exclusion back to the attention of scholars and the general public. In the contemporary intellectual discourse, it is defined as the process of exclusion of an individual or a group of people from social relations due to limited access to basic social resources, including management decisions. Awareness of this problem became possible as a result of the economic and socio-cultural transformations that took place during the Renaissance and contributed to the society’s awareness of the value of individuality, thus securing the right to individual self-determination. The gradual rooting in the public consciousness of the human right to freedom (including self-expression) led to the development of new approaches to understanding the tasks of the state and politics by a number of leading philosophers (T. Hobbes, J. Locke and J.-J. Rousseau). Responding to the challenges of their time, they proposed to consider the state as the result of a social contract concluded by the free consent of citizens who agree to transfer part of their rights to the state for the sake of security and protection. Their proposed explication of the state as the result of the voluntary consent of citizens, rather than divine anointing, contributed to the growth of the legitimacy of the government, whose main task in the new socio-cultural conditions was to develop a just and orderly society in which all citizens have an equal right to fair protection. Instead, the state’s violation of the human right to equivalent freedom or its inability to ensure equality, which, given the persistence of social inequality, will be sufficiently beneficial for the least successful members of society, leads to the emergence of social exclusion. Unlike social exclusion, which was widespread in the classical era, it indicates a violation of a fair social contract, thereby contributing to the growth of social tension.