Постліберальна (постмодерна) теологія як середній шлях між християнським консерватизмом та релігійним лібералізмом

Сучасний релігійно-філософський дискурс тривалий час перебував у стані гострої поляризації між фундаменталістським консерватизмом і модерністським лібералізмом. Обидва напрями, попри взаємну критику, виявилися залежними від раціоналістичних парадигм епохи Просвітництва. У цьому контексті дослідження постліберальної (постмодерної) теології, яка пропонує альтернативну методологію, є вкрай актуальним для розуміння трансформації сучасного християнського богослов’я. У статті аналізується сутність постліберальної теології (Єльської школи) і обґрунтовується її статус як «третього», або «середнього», шляху, що долає кризу методологічного глухого кута між консервативною та ліберальною традиціями. Пошук значення постліберальної теології та обґрунтування її статусу як «середнього шляху» відбувається через призму концептуальних напрацювань Джорджа Ліндбека та Стенлі Гауерваса. Теоретичним підґрунтям дослідження слугують: культурно-лінгвістична теорія релігії та догмата Джорджа Ліндбека (базована на філософії «мов-них ігор» Людвіга Вітгенштайна), а також наративно-доброчинна етика Стенлі Гауерваса (сформована під впливом філософії Аласдейра Макінтайра). У результаті дослідження з’ясовано, що постліберальна теологія успішно долає раціоналістичний диктат модерну, повертаючи християнській думці її автентичний наративний і общинний вимір. На відміну від лібералізму, вона не намагається адаптувати віру до мінливих світських стандартів і на відміну від консерватизму – уникає буквоїдського фундаменталізму. Наукова новизна роботи полягає в аналізі «Єльської школи» як середнього шляху в діалозі між консерватизмом і лібералізмом. Практичне значення отриманих результатів визначається можливістю їх використання для реформування сучасного релігійного дискурсу, розвитку християнської соціальної етики та подолання світоглядного розколу в українському й світовому християнському середовищі.

Contemporary religious and philosophical discourse has long been characterised by acute polarisation between fundamentalist conservatism and modernist liberalism. Both schools of thought, despite their mutual criticism, have proved to be dependent on the rationalist paradigms of the Enlightenment. In this context, the study of postliberal (postmodern) theology, which offers an alternative methodology, is of the utmost relevance for understanding the transformation of contemporary Christian theology. This article analyses the essence of postliberal theology (the Yale School) and justifies its status as a “third” or “middle” way, which overcomes the methodological impasse between the conservative and liberal traditions. The essence of postliberal theology and the justification of its status as a “middle way” are examined through the lens of the conceptual work of George Lindbeck and Stanley Hauerwas. The theoretical foundations of this study are: George Lindbeck’s cultural-linguistic theory of religion and dogma (based on Ludwig Wittgenstein’s philosophy of “language games”), as well as Stanley Hauerwas’s narrative-virtue ethics (shaped by the philosophy of A. MacIntyre). The study has revealed that postliberal theology successfully overcomes the rationalist dictates of Modernity, restoring Christian thought’s authentic narrative and communal dimension. Unlike liberalism, it does not attempt to adapt faith to changing secular standards; and unlike conservatism, it avoids literalist fundamentalism. The academic novelty of this work lies in its analysis of the “Yale School” as a middle way in the dialogue between conservatism and liberalism. The practical significance of the findings lies in their potential application to reforming contemporary religious discourse, developing Christian social ethics and overcoming ideological divisions within Ukrainian and global Christian communities.