Проблема самореалізації у контексті психологічного благополуччя особистості

У статті аналізується проблема становлення та розвитку особистості як саморегулюючої системи та як суб'єкта самоактивності. Констатується, що уміння критично оцінювати себе, довільно спрямовувати і перебудовувати власні вчинки, прагнення до дотримання соціально цінних і особистісно значущих норм – це вияви саморегуляції поведінки. Вони переконливо свідчать, що поза розвитком даної якості неможливий процес становлення творчої, соціально відповідальної особистості із критичним ставленням до оточуючого середовища, усвідомленням свого місця і ролі серед інших. Доведено що самореалізація є однією з умов психологічного благополуччя особистості і здатна поєднувати в собі суспільне та індивідуальне, цілеспрямовано регулювати їх взаємодію і досягти завдяки цьому бажаних змін.

The article analyzes the problem of formation and development of personality as a self-regulating system and as a subject of self-activity. It is stated that the ability to critically evaluate themselves, arbitrarily direct and restructure their own actions, the desire to comply with socially valuable and personally significant norms - are manifestations of self-regulation of behavior. They convincingly show that without the development of this quality it is impossible to become a creative, socially responsible person with a critical attitude to the environment, awareness of their place and role among others. It is proved that self-realization is one of the conditions of psychological well-being of the individual and is able to combine social and individual, purposefully regulate their interaction and achieve the desired changes.