Поняття про мовну особистість у науковій літературі

У мовознавстві та літературознавстві проблеми лінгвостилістики і практичне дослідження мови окремих визначних письменників завжди актуальні. Вивчення особливостей ідеостилю на початку ХХ сторіччя пробудило розвідки художнього та поетичного слова. Дослідження індивідуального стилю письменника як галузь українського мовознавства актуалізувалось у 40-х – 50-х рр. двадцятого століття, коли з’явилися праці про творчість Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Тичини, Ю. Яновського. Поняття літературний стиль містить у собі низку складових частин: індивідуальна манера викладу думок окремого письменника, сукупність художніх засобів, характерних рис його творів, жанрів. Мова художньої літератури популяризує найкращі засоби та прийоми літературного вираження, одночасно виступаючи зразком та критерієм, на який повинні орієнтуватися при відборі мовних засобів. Звідси стає очевидною відповідальна роль письменника у формуванні літературної мови, у розвитку національної мовної культури.

In linguistics and literary studies, the problems of linguistic stylistics and the practical study of the language of certain notable writers are always relevant. The study of the peculiarities of the idiostyle at the beginning of the 20th century awakened the exploration of the artistic and poetic word. The study of the individual style of the writer as a branch of Ukrainian linguistics became relevant in the 40s and 50s of the twentieth century, when appeared works of such writers as T. Shevchenko, I. Nechuy-Levytskyi, Panas Myrnyi, I. Franko, Lesya Ukrainka, M. Kotsyubynskyi, P. Tychyny, Yu. Yanovskyi. The concept of literary style includes a number of constituent parts: the individual manner of expressing the thoughts of a writer, a set of literary techniques, typical features of his works, genres. The language of fiction popularizes the best means and methods of literary expression, as well as functioning as a model and criterion that should be used when selecting language means. It follows that the responsible role of the writer in the formation of the literary language, and in the development of the national language culture, becomes obvious.