Цифровізація культури як новий етап еволюції символічних систем

У статті розглядається цифровізація культури як фундаментальний трансформаційний процес, що знаменує новий, якісно відмінний етап еволюції символічних систем людства. Автор аналізує, як сучасні цифрові технології радикально переосмислюють традиційні символи, створюючи гібридні форми комунікації, що поєднують фізичне та віртуальне, реальне та симульоване. Дослідження акцентує увагу на тому, що цифрова трансформація не лише змінює способи передачі культурних смислів, а й суттєво модифікує саму природу символу: від статичного репрезентанта реальності до динамічного, алгоритмічно генерованого конструкта.
Обґрунтовано, що цей процес має як значний потенціал, так і суттєві ризики. З одного боку, цифровізація демократизує доступ до культурних ресурсів, сприяє глобальному обміну та відкриває нові можливості для співтворчості. З іншого – вона загрожує втратою автентичності символів, посиленням цифрової нерівності, алгоритмічною упередженістю та культурною гомогенізацією. Особливо актуальним питання постає в контексті України, де під час повномасштабного вторгнення Росії цифрова фіксація та збереження національної культурної спадщини стали інструментом культурного опору та збереження колективної ідентичності.
Дослідження спирається на праці М. Кастельса, Л. Мановича, П. Леві та інших, які дозволяють осмислити цифрову культуру як продовження символічної еволюції.Дослідження підкреслює необхідність етичного регулювання цифрової культури, впровадження алгоритмічної грамотності та розробки державної політики, спрямованої на поєднання інновацій із захистом автентичності національних символічних систем. Запропоновані висновки мають як теоретичне, так і практичне значення для культурології, філософії культури та державної культурної політики.

The article examines the digitalization of culture as a fundamental transformative process that marks a new, qualitatively distinct stage in the evolution of human symbolic systems. The author analyzes how modern digital technologies radically reinterpret traditional symbols, creating hybrid forms of communication that combine the physical and the virtual, the real and the simulated. The study emphasizes that digital transformation does not merely change the ways cultural meanings are transmitted but fundamentally alters the very nature of the symbol: from a static representation of reality to a dynamic, algorithmically generated construct. It is argued that this process possesses both significant potential and considerable risks. On the one hand, digitalization democratizes access to cultural resources, facilitates global exchange, and opens new possibilities for co-creation. On the other hand, it threatens the loss of symbolic authenticity, increases digital inequality, algorithmic bias, and cultural homogenization. The issue is particularly relevant in the Ukrainian context, where, during Russia’s full-scale invasion, the digital preservation of national cultural heritage has become a tool of cultural resistance and the safeguarding of collective identity. The study draws on the works of M. Castells, L. Manovich, P. Lévy, and others, which allow for understanding digital culture as a continuation of symbolic evolution. The research underscores the necessity of ethical regulation of digital culture, the implementation of algorithmic literacy, and the development of state cultural policy that combines innovation with the protection of the authenticity of national symbolic systems. The conclusions offered have both theoretical and practical significance for cultural studies, the philosophy of culture, and public cultural policy.