Щодо питання розвитку позашкільної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття

У статті доведено, що становлення позашкільної освіти в Україні на початку ХХ століття було комплексним соціально-культурним процесом, у якому провідну роль відігравали громадські ініціативи, земства та культурно-просвітницькі товариства. Мета дослідження полягає у висвітленні процесу становлення та розвитку позашкільної освіти в Україні на початку ХХ століття, аналізі її організаційних форм, інституцій та педагогічних ідей, що визначали зміст і спрямованість освітньої діяльності поза межами шкільних закладів. На основі аналізу історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів, звітів земських установ і діяльності громадських організацій простежено основні етапи розвитку позашкільної освіти та визначено чинники, що сприяли її поширенню.
Дослідження виявило, що вже наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття сформувалися ключові форми позашкільної освіти, зокрема народні читальні, бібліотеки, недільні школи, публічні лекції, освітні курси, гуртки та культурно-просвітницькі заходи. На основі архівних звітів встановлено, що найбільш активними в організації позашкільної освіти були земства Харківської, Катеринославської, Київської, Чернігівської, Полтавської, Воронезької та Херсонської губерній. Визначено, що її розвиток був спрямований не лише на поширення знань, а й на культурний розвиток, самоосвіту, формування громадської активності та задоволення освітніх потреб населення. Встановлено, що на початку ХХ століття закладено принципи позашкільної освіти, актуальні й сьогодні: добровільність, безоплатність, відкритий доступ, рівні можливості, гнучкість та орієнтація на потреби місцевої громади. Наукова новизна полягає у систематизації та аналізі фактичного матеріалу досліджуваного періоду, виявленні малодосліджених форм і механізмів функціонування позашкільної освіти та визначенні ролі громадських інституцій у її становленні. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим вивченням регіональних особливостей розвитку позашкільної освіти та її історичної спадкоємності із сучасною системою неформальної й позашкільної освіти.

The article demonstrates that the formation of out-of-school education in Ukraine at the beginning of the twentieth century was a complex socio-cultural process in which civic initiatives, zemstvos, and cultural and educational societies played a leading role. The aim of the study is to examine the formation and development of out-of-school education in Ukraine at the beginning of the twentieth century and to analyze its organizational forms, institutions, and pedagogical ideas that shaped the content and direction of educational activities beyond formal schooling. Based on the analysis of historical and pedagogical sources, archival materials, reports of zemstvo institutions, and the activities of public organizations, the main stages of the development of out-of-school education are traced and the factors that contributed to its spread are identified. The study reveals that by the late nineteenth and early twentieth centuries, key forms of out-of-school education had emerged, including public reading rooms, libraries, Sunday schools, public lectures, educational courses, study circles, and cultural and educational activities. Analysis of archival reports indicates that the zemstvos of the Kharkiv, Katerynoslav, Kyiv, Chernihiv, Poltava, Voronezh, and Kherson governorates were among the most active in organizing out-of-school education. It is established that its development was aimed not only at disseminating knowledge but also at promoting cultural development, self-education, civic engagement, and meeting the educational needs of local communities. The study shows that the principles of out-of-school education established at the beginning of the twentieth century remain relevant today, including voluntariness, free access, openness, equal opportunities, flexibility, and responsiveness to community needs. The scientific novelty of the study lies in the systematization and analysis of factual materials from the period under investigation, the identification of understudied forms and mechanisms of out-of-school education, and the determination of the role of civic institutions in its development. Further research perspectives include a more detailed examination of regional peculiarities in the development of out-of-school education and its historical continuity with contemporary non-formal and out-of-school education.