Синхронне й діахронне дослідження мови в концепції вчених казанської лінгвістичної школи

У статті приділено увагу деяким аспектам діяльності видатних представників Казанської лінгвістичної школи, роботи яких здійснили вплив на дослідження мови в синхронному та діахронному напрямах. До синхронії належить усе, що називають “загальною граматикою”, адже різні відношення, що входять до компетенції граматики, встановлюються лише в межах окремих станів мови. Діахронна ж лінгвістика вивчає відношення не між елементами певного стану мови, що співіснують між собою, а між послідовними елементами, які змінюють один одного в часі. Синхронне дослідження мови фіксує її певний стан незалежно від часу. Діахронне дослідження, навпаки, у центрі своєї уваги має зміни, що відбулися в історії мови.

В статье уделено внимание некоторым аспектам деятельности выдающихся представителей Казанской лингвистической школы, труды которых оказали влияние на исследование языка в синхронном и диахронном направлениях. К синхронии относится все, что называют “общей грамматикой”, так как разные отношения, которые входят в компетенцию грамматики, устанавливаются только в пределах отдельных состояний языка. Диахронная же лингвистика изучает отношения не между элементами определенного состояния языка, которые сосуществуют между собой, а между последовательными элементами, которые изменяют друг друга во времени. Синхронное исследование языка фиксирует его определенное состояние независимо от времени. Диахронное исследование, наоборот, в центре своего внимания имеет изменения, которые произошли в истории языка.

The article pays attention to some activity aspects of prominent representatives of Kazan linguistic school, whose works influenced a language’s research in synchronous and diachronic directions. The synchronism is everything what is called “the general grammar”; because different connections which are included to the grammar competence can be established just within the limits of separate language’s states. The diachronic linguistics studies connections not within a language’s definite state’s elements, which co-exist among themselves, but between consistent elements, which change each other in time. The synchronous research of a language fixes its definite state regardless of time. On the contrary, in the highlight of the diachronic research there are changes, which has happened in the history of a language.