Іронія як культурна універсалія: філософський аналіз

Дисертація присвячена філософському вивченню поняття „іронія”, яке запропоновано розглядати як фігуру тексту культури, що репрезентує підміну наявного сенсу прихованим, фіксує порушення звичного сприйняття або комунікації та спрямування на відновлення смислотворення. Трансформація його змісту в різних парадигмах культури дозволяє виявити такі фундаментальні ознаки іронічного дискурсу як рефлексивність, контрарність, аксіологічність. Уточнення суміжних понять культурології та естетики, які співвідносяться з іронією, встановлення їх специфіки та взаємозв’язку розкриває зміст цієї культурної універсалії. У дисертації запропоновано цілісний історико-культурологічний підхід до розуміння іронії, яка є не лише позицію людської свідомості, а й екзистенціалом людського буття, що вказує на можливість розкриття подальшого становлення.
Культурологічні трансформації поняття „іронія” розкривають ґенезу її філософського змісту. Якщо класична метафізика розуміє іронію переважно як методологічну стратегію пізнання, то в її модерністських і постмодерністських модальностях на перше місце філософією висувається її людиновимірний зміст. Некласична інтерпретація іронічного дискурсу слугує зброєю проти засилля логоцентризму і намагається реабілітувати сферу безпосередності людського почуття. У процесі тотальної семіотизації культури іронія втрачає свій руйнівний потенціал, стає терапевтичною процедурою, глибинною цитатою, що презентує інтертекстуальність культури, але заперечує можливість доведення автентичності в онтологічному вимірі або оригінальності у творчому сенсі.

The dissertation is devoted to philosophical research of irony category, which is proposed to review as cultural context figure, representing the substitution of existing sense by hidden one, and fixing the interruption of common perception or communication and intention to sense creation renewal. The transformation of sense in different cultural paradigms allows revealing of such fundamental features of ironical discourse as reflectivity, contrariety, axiologity. The strict definition of culturological and aesthetical terms, close to irony, their specific and interrelation, revels the content of this cultural universal term. The holistic historical and cultural understanding of irony, as human conscience position and human being existential, which indicates to possibility of its’ further establishment, is proposed into dissertation.
The cultural transformations of irony term reveal the genesis of its’ philosophical content. The classical metaphysics understood irony as methodological strategy of knowledge acquiring, but modern and postmodern modality philosophy underlines its’ human measured content. Non classical interpretation of ironical discourse denies the overpower of logo centrism and rehabilitates the direct human feelings sphere. During the process of total semiotic reformation of culture irony looses the destructive potential, becomes the therapeutically procedure and deep quotation, representing the inter textuality of culture, but denies the possibility to prove ontological authentity or creative originality.