Поетика романної прози Володимира Ґжицького

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.01 – українська література – Національний
педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і
науки України. – Київ, 2015.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню поетики романної
прози В. Ґжицького як цілісної системи. Уперше в світлі системної поетології,
структурно-функціонального методу, екзистенційної філософії, біографізму та
психобіографізму розглядається форма і зміст усіх романів письменника – "Чорне озеро" (1929, 1957), "Захар Вовгура" (1932), "У світ широкий" (1960),
"Великі надії", "Ніч і день" (1963), "Опришки" ("Довбуш", 1933, 1962), "Слово
честі" (1968), "Кармалюк" (1971). Доведено, що В. Ґжицький – митець із
оригінальною естетикою, психологією, жанрово-стильовою палітрою
художньої творчості. Романістика митця репрезентує дихотомію модерного та
соцреалістичного дискурсів, зумовлених трагічною долею письменника.
Більшість його романів є полівалентними, синтетичними, оскільки поєднують у
межах однієї форми декілька жанрових (соціально-психологічний,
національний (політичний), любовно-еротичний, філософський,
автобіографічний, індустріально-колгоспний, історичний) і стильових
(неоромантичний, реалістичний, неореалістичний, імпресіоністичний,
експресіоністичний, соцреалістичний) компонентів. Основні риси поетики
романів В. Ґжицького – ліризація й драматизація наративу, імпліцитність,
символізм образів, звернення до національної, екзистенційної проблематики,
інтимно-еротичних мотивів, заглиблення в психологічний стан героїв,
автобіографізм.

The thesis for the degree of Candidate of Philology in specialty 10.01.01 –
Ukrainian literature – National Dragomanov Pedagogical University MP Ministry of
Education and Science of Ukraine. – Kyiv, 2015.
The thesis is devoted to complex research of poetics of novelistic prose by
V. Gzhytsky as a system. For the first time the system of poetology was highlighted,
structural-functional method, existential philosophy, biographism and
psychobiographism was considered as well as the form and content of al his novels
"Black Lake" (1929, 1957), "Zahar Vovhura" (1932), "The world today2 (1960)
"Great Expectations", "Night and Day" (1963), "Opryshky" ("Dovbush" 1933,
1962), "Word of Honor" (1968), "Karmalyuk" (1971).
The analysis of poetic components in novelistic prose of the writer allowed the
author to find out the tendency to synthesize several kinds of genre and style in one
text (industrial and collective, historical, autobiographical, national (political), social,
psychological, intimate (love-erotic) adventure, domestic genre and neoromantic,
realistic, neorealistic, impressionistic, expressionistic, socialist-realist style
components), a great attention to the inner life, to existential motifs and images and
symbols, to the developing of various types of time-space that promotes a certain
kind of awareness life being of heroes, to the meaning of their existence in the world
can be found in all his novels and gives a philosophical and universal air to all his
novels.
The central motif of novelistic works of artist that sounds like belief in the
value of existence, honor, endurance, indestructibility of the human spirit was figured
out, his creative principles were defined as following: the updating of literary
tradition of the past by modern means; producing works which are useful to the
recipient; true and accurate reproduction of reality; pretense to disguise and a certain
conformism for opportunities to convey to the reader the information that must be
hidden from the censors. The psychological duality of artist's tragic dissociation
between love to Ukraine and adherence to communist ideology, between the hatred
and falsehood obedience to the Soviet authorities was emphasized.
It is proved that a kind of metatext of V. Gzhytsky’s great prose was his
personality and biography, as heroes in epics more or less embody his character,
attitudes, and novels are combined mutually existential death wish and will to live,
creativity and destruction, despair and hope, physical confinement and spiritual
freedom, love and hatred, which teetered between the author and novels combined
mutually existential death wish and will to live, creativity and destruction, despair and hope, physical confinement and spiritual freedom, love and hate, between which
author himself balanced.
The dichotomy of modern and socialist-realist style of the novels was
discussed, which was the result of the ambiguous artistic world of the author, which
began to emerge in the heyday of modern art in the 20 – 30 years of the twentieth
century, and was mutilated with the arrest and pressure of Soviet critics who
demanded socio realistic "polishing" of the reality. If the first period (1920 – 1930's)
of creative artist can be characterized as bold experimentation with form, bright
national developing of novels, in the second period one can see partly modernist
discourse and the attempt to "revive" (1950 – 1970's) realistic and socialist realism
modernist canons with modernistic means (consciousness stream technique, attention
to the inner world of intimate life, national and philosophical perspective).
The research showed that together with its formal and semantic parameters
romance philology is correlated to the modern intellectual, psychological, synthetic,
national intentions literature of the Executed Renaissance presented in prose by
M. Khvyliovy, V. Pidmohylny, M. Ivchenko, V. Petrov-Domontovych, and to
immigration and anti-totalitarian novels by I. Bahrianyi, U. Samchuk,
V. Vynnychenko, and autobiographical, historical and epochistoric novelistic prose in
1940 – 1950, 1960 – 1970 – the works by B. Antonenko-Davidovich, M. Stelmakh,
A. Golovko, S. Sklyarenko, P. Zagrebelny who combined realistic populist, socialistrealist
and modernist features. However, V. Gzhytsky is the artist of the original
aesthetics, psychology, genre and stylistic palette in his works.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических
наук по специальности 10.01.01 – украинская литература – Национальный
педагогический университет имени М. П. Драгоманова Министерства
образования и науки Украины. – Киев, 2015.
Диссертация посвящена комплексному исследованию поэтики романной
прозы В. Гжицкого как целостной системы. Впервые в свете системной
поэтологии, структурно-функционального метода, экзистенциальной
философии, биографизма и психобиографизма рассматривается форма всех
романов писателя – "Черное озеро" (1929, 1957), "Захар Вовгура" (1932),
"В мир широкий" (1960), "Большие надежды", "Ночь и день" (1963),
"Опрышки" ("Довбуш", 1933, 1962), "Слово чести" (1968), "Кармалюк" (1971).
Доказано, что В. Гжицкий – автор с оригинальной эстетикой, психологией,
жанрово-стилевой палитрой художественного творчества. Его романистика
представляет дихотомию модернистского и соцреалистического дискурсов,
обусловленных трагической судьбой писателя. Большинство его романов
являются поливалентными, синтетическими, поскольку сочетают в пределах
одной романной формы несколько жанровых (социально-психологический,
национальный (политический), любовно-эротический, философский,
автобиографический, индустриально-колхозный, исторический) и стилевых
(неоромантический, реалистичный, неореалистичный, импрессионистический,
экспрессионистический, соцреалистический) компонентов. Основные черты
поэтики романной прозы В. Гжицкого – лиризация и драматизация нарратива, имплицитность, символизм образов, обращение к национальной,
экзистенциальной проблематике, интимно-эротическим мотивам, углубление в
психологическое состояние героев, автобиографизм.