Траєкторія «Українського проєкту» в науковій спадщині М. Драгоманова та О. Кониського

У статті здійснено спробу осмислити інтелектуальну спадщину М. Драгоманова та О. Кониського як проєкцій двох моделей національного відродження. Аналіз спрямовано на реконструкцію їхніх концептуальних позицій щодо політичної суб’єктності, культури, освіти, мови, а також на виявлення суперечностей і точок перетину у їхніх уявленнях про зміст української емансипації. Показано, що М. Драгоманов вибудовував концепцію політичної автономії через федералістичну рамку, захищаючи раціональне право на самовизначення й модерну національну ідентичність як частину європейського політичного процесу. Водночас О. Кониський вбачав націю як морально-історичну спільноту, об’єднану мовою, звичаєм, історією, з емоційним переживанням приналежності. Відмінність між ними проявилася у ставленні до релігії, легітимації національного руху, ролі еліти, стратегіях культурного опору. Здійснено дискурсивний аналіз публіцистичних, епістолярних та автобіографічних джерел, зокрема щоденників і листів, що дозволило реконструювати не лише програмні положення, а й переживання, сумніви, внутрішні зміщення. Простежено, як обидва мислителі, попри полярні інтонації – раціоналістичну аналітичність М. Драгоманова й емоційну іронічність О. Кониського – формували акторність українського проєкту, прагнучи уникнути як крайнощів ізоляціонізму, так і небезпек безнаціональної індиферентності. Визначено, що обидві траєкторії були відповіддю на колоніальну ситуацію та спробою побудови культурно-політичного простору модерної українськості в межах імперського тиску.